Мольєр
Ознайомтеся із теоретичним матеріалом
1. Біографія
Мольє́р - справжнє ім'я Жан-Бати́ст Покле́н.
Роки життя:15 січня 1622 — 17 лютого 1673.
Французький письменник, драматург і актор, один із засновників «Блискучого Театру», пізніше його провідний актор. Творчість Мольєра мала чималий вплив на подальший розвиток світової драматургії. П'ять комедій Мольєра переклав українською мовою Володимир Самійленко (серед них особливо вирізняється переклад «Тартюфа», 1901 рік).
Жан Батист Поклен походив із старовинної буржуазної сім'ї, що протягом декількох століть займалася ремеслом шпалерників-драпірувальників та декораторів. Батько Мольєра, Жан Поклен, був успішним купцем, який торгував шпалерами і займався декором, при цьому він був придворним шпалерником Людовіка XIII.
Довідка. Буржуазія - соціальна верства або суспільний клас; частина суспільства, власники засобів виробництва. Відповідно до розміру підприємства або капіталу, саме власник чи безпосередньо зайняті підприємницькою діяльністю, буржуазію в суспільствознавстві традиційно поділяють на дрібну, середню та велику: дрібна буржуазія — підприємці, котрі використовують власну робочу силу, або невелику кількість найманих робітників, як то членів своєї сім'ї (селяни, фермери, міські кустарі, в тому числі самостійна інтелігенція); середня буржуазія — володарі дрібних підприємств, крупні представники вільних професій; велика буржуазія — власники з найманими безпосередніми керівниками підприємств котрі мають сотні найманих працівників.
За розповіддю Гримаре - першого біографа Мольєра - дід частенько водив онука до Бургундського готелю на вистави трагедій, трагікомедій, у яких блискуче виступав відомий на той час актор Бельроз. Можливо, вже тоді зачарований цими виставами хлопчик мріяв стати схожим на свого кумира.
Мольєра виховували в тодішній єзуїтській школі Клермонського колежу, де він ґрунтовно вивчив латину, так що вільно читав в оригіналі римських авторів. Тут драматург вперше випробовує свої акторські сили у шкільних спектаклях та постановках. Після закінчення школи (1639) Мольєр витримав в Орлеані іспит на звання юриста, проте після смерті батька короткий час (1640—1642 роки) він займався ремеслом сім'ї, але зрештою кинув це і обрав професію актора. У 1643 році Мольєр очолив «Блискучий театр». Проте, цей театр аж ніяк не процвітав, тому що всі актори його були аматорами, а не професіоналами. Зрештою, театр збанкротував і Мольєр, який відповідав за фінансування театру, навіть якийсь час сидів у борговій ямі. Більш того, класицизм з його презирливим ставленням до комедії аж ніяк не сприяв розвитку цього жанру. Проте Мольєр, хоч і був представником класицизму за світоглядом, все ж вільно ставився до норм і правил, заявляючи, що люди повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони є, щоб у дійових особах можна було розпізнати сучасне суспільство; і якщо правила класицизму не допомагають цьому - на них можна не звертати уваги.
Юнацькі поневіряння Мольєра по французькій провінції (1645–1658 роки) в роки громадянської війни збагатило його життєвим і театральним досвідом. Фарсовий репертуар, що чудово виконувала трупа Мольєра під його керівництвом (сам Мольєр віднайшов себе як актора саме у фарсі), сприяв зміцненню її репутації. Ще більше зросла вона після створення Мольєром двох великих комедій у віршах — «Очманілий» (1655 рік) і «Любовна досада» (1656).
Довідка. Фарс — театральна або кіно- комедія легкого змісту з лише зовнішніми комічними прийомами. Для фарсу характерні неправдоподібні парадоксальні ситуації, численні перебільшення, помилки визначення ідентичності особи, гра слів та вербальний гумор, фізичний гумор, зумисне використання абсурду та сильно стилізовані постанови.
24 жовтня 1658 року трупа Мольєра дебютувала в Луврському палаці в присутності Людовіка XIV. Загублений фарс «Закоханий лікар» мав величезний успіх і вирішив долю трупи: король надав їй придворний театр Пті-Бурбон, у якому вона грала до 1661 року, поки не перейшла до театру Пале-Рояль, де вже виступала аж до смерті Мольєра.
На 1664-1670 роки припадає найвищий розквіт таланту митця. У цей час він створює свої кращі комедії: "Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп", "Скупий", "Міщанин-шляхтич".
17 лютого 1673 року, під час 4-ї вистави комедії "Уявний хворий", Мольєрові, що грав роль Аргана, стало погано на сцені, у нього відкрилось кровохаркання й він не дограв спектаклю. Його перенесли додому і через кілька годин він помер.
2. Творчість
2.1. Творчий шлях
«Смішні манірниці» (1659 рік). У цій першій цілком оригінальній (власній) п'єсі Мольєр висміює провінціалок, які, відмовивши своїм буржуазним нареченим, захоплюються химерністю, що панувала в аристократичних салонах, манірністю мови, тону і поводження. Комедія боляче вразила видних манірниць. Вороги Мольєра добилися двотижневої заборони комедії, після відміни якої п'єса йшла з подвоєним успіхом. При всій своїй істотній для літератури цінності «Манірниці» — типовий фарс, що відтворив усі традиційні прийоми цього жанру.
«Школа чоловіків» (1661 рік). Мольєр зі своєю труппою пробував ставити і трагедії. Проте постановка трагедій не приносила успіху. Це наштовхнуло драматурга на думку перемістити моральну проблематику з трагедії з її умовними античними персонажами в комедію, котра зображує сучасне життя. Так здійснився перехід Мольєра від фарсу до соціально-психологічної комедії виховання. Комедія "Школа чоловіків" тісно пов'язана з тією, що послідувала за нею, ще зрілішою комедією «Школа дружин» (1662). Тут Мольєр поставив питання любові, одруження, ставлення до жінки і влаштування сім'ї.
Подібні комедії не могли не викликати запеклих нападок. Мольєр відповів на них п'єсою «Критика на „Школу дружин“» (1663). Захищаючись від докорів, він з великою гідністю висловив тут своє кредо комічного поета («вникати як слід в смішну сторону людської природи і кумедно зображати на сцені недоліки суспільства»). Іншим проявом тієї ж незалежності Мольєра була його спроба довести, що комедія не тільки не нижча, але навіть «вища» за трагедію, цей основний жанр класичної поезії.
Зрештою з баталії, породженою «Школою дружин», Мольєр вийшов переможцем. Разом зі зростанням його слави зміцнилися і його зв'язки з королівським двором, при якому він все частіше виступав з п'єсами, що були складені для придворних святкувань і давали привід розгорнути блискуче видовище. Мольєр починає розробляти жанр комедії балету, органічно поєднуючи фарс та хореографічне мистецтво.
«Тартюф»
Якщо в своїх ранніх комедіях Мольєр проводив лінію соціальної сатири порівняно обережно і торкався переважно другорядних об'єктів, то в своїх зрілих творах він взяв під обстріл вже верхівку аристократичного суспільства — дворянство і духовенство, створивши образи лицемірів і розпусників.
"Тартюф" - найвизначніша комедія автора, яка також мала найважчу долю. Направлена проти духовенства ця комедія містила в першій редакції всього три акти. У такому вигляді її було поставлено у Версалі на святкуванні «Звеселяння чарівного острова» 12 травня 1664 року під назвою «Тартюф, або Лицемір»; закономірно, що ця комедія викликала значне обурення.
Довідка. Акт - в драматургії і сценічному мистецтві частина твору (драми, п'єси, опери, балету, пантоміми та ін); є відокремленою від решти частин перервою, причому перерва між актами може бути тривалою, коли дії відокремлюються антрактами, або бути дуже короткою, умовно відзначається падінням завіси. Можна припустити, що традиція поділу на акти має своїм джерелом ті загальні правила, які намічав ще Аристотель, стверджуючи, що трагедія має базуватися на трьох основних моментах: виклад - зав'язка, перипетія - поворот на краще або гірше, і розв'язка - катастрофа.
Обурення комедією призвело до того, що автору довелося тричі її редагувати, проте остання редакція навряд чи м'якша від перших. Розширивши образ Тартюфа, Мольєр зробив його не тільки ханжею, лицеміром і розпусником, але також зрадником, донощиком і наклепником, показавши його зв'язки з судом, поліцією і придворними сферами, Мольєр значно підсилив сатиричну гостроту комедії, перетворивши її на обурливий памфлет на сучасну Францію.
«Дон Жуан»
Якщо в «Тартюфі» Мольєр нападав на релігію і церкву, то в «Дон Жуані» (1665 рік) він направив вістря своєї сатири в саме серце дворянства. Поклавши в основу п'єси іспанську легенду про чарівного спокусника жінок, дона Жуана, що зневажає закони «божеські» та людські, Мольєр додав цьому бродячому сюжету, що облетів майже всі сцени Європи, оригінальної сатиричної розробки. Але образ дона Жуана витканий не лише з негативних рис. При всій своїй негативності дон Жуан надзвичайно чарівний: він дотепний, хоробрий, і Мольєр, викриваючи дона Жуана одночасно віддає належне і його лицарським якостям.
«Мізантроп»
Якщо Мольєр вніс до «Тартюфа» і «Дон Жуана» ряд трагічних рис, що проступають крізь тканину комедійної дії, то в «Мізантропі» (1666 рік) ці риси настільки посилилися, що майже зовсім витіснили комічний елемент. Типовий зразок «високої» комедії з поглибленим психологічним аналізом відчуттів і переживань героїв, з переважанням діалогу над зовнішньою дією, з повною відсутністю фарсового елементу, зі схвильованим і саркастичним тоном монологів головного героя, «Мізантроп» стояв окремо в творчості Мольєра. В обурених репліках головного героя Альцести виявилося власне ставлення Мольєра до тогочасних громадських порядків. Але Альцест — не тільки образ благородного правдошукача, він теж відрізняється деякою подвійністю. З одного боку, це — позитивний герой, з іншого боку, він дуже гарячковий, нестриманий, нетактовний, позбавлений відчуття міри і почуття гумору. Занадто глибока і серйозна комедія, «Мізантроп», була зустрінута холодно глядачами, які шукали в театрі понад усе розваги.
"Міщанин-шляхтич" (1670). Остання визначна комедія Мольєра, написана в жанрі комедії балету: за вказівкою короля до неї були включені турецькі танці. З перших же реплік п'єси визначається її основна тема - головний герой, пан Журден, марить вирватися з "нікчемності" й стати знатною особою. Проте уявлення героя про "виключність" дворянства - облудні. До того ж, як не намагається пан Журден бути не схожим на самого себе, в нього нічого не виходить: позичаючи графові гроші, він рахує їх до останньої копійки; сварячись із дружиною чи служницею - вдається до лайки та навіть бійки; вивчаючи науки, обирає тільки ті, що принесуть йому зиск. П'єса ці висміює вульгарну пристрасть до "одворянення", у фіналі твору пан Журден стає загальним посміховиськом.
«Уявний хворий» (1673).
Хоча і написана смертельно хворим на туберкульоз Мольєром, ця комедія — одна з найвеселіших і найжиттєрадісніших його комедій.
2.2. Особливості творчого методу
- в основі світогляду Мольєра - спостереження, вивчення людей і життя;
- різке розмежування позитивних і негативних персонажів, зіставлення чесноті і гріха;
- п'єсам Мольєра властива велика динамічність комедійної дії; але динаміка ця — зовнішня, тобто дія розгортається активно, але за характером персонажі лишаються в основному статичними, вони не змінюються впродовж п'єси; такий односторонній "механічний" погляд є характерним для доби класицизму;
- своїм завданням у творах Мольєр бачив безжалісне викриття вад суспільства: егоїзму, лицемірного святенництва; безмірного честолюбства, яке затьмарює здоровий ґлузд; користолюбства.
Мольєр зробив величезний вплив на весь подальший розвиток комедії як у Франції, так і за її межами. Він підніс жанр комедії, розроблений В.Шекспіром та іншими драматургами доби Відродження, на новий рівень. Він показав сучасне йому життя, а не дивовижні пригоди та неймовірні випадки із втручанням доля чи випадковості. Російський драматург Олександр Грибоєдов частково використав сюжет Мольєрової комедії "Мізантроп" для п'єси "Горе з розуму". Українські корифеї театру на межі ХІХ-ХХ ст. охоче зверталися до сюжетів Мольєра. На основі п'єси "Міщанин-шляхтич" створено сюжет "Мартина Борулі" Івана Карпенка-Карого, Бичок з комедії Марка Кропивницького "Глитай, або ж Павук" дечим нагадує Мольєрового Тартюфа.
3. Домашнє завдання
1. Перегляньте відео
Коментарі
Дописати коментар