Укладач фотороботів

«Для очевидця описати злочинця — важка робота»

Я стала судовим експертом за прикладом сестри. Ось уже 10 років я складаю фотороботи та займаюся портретною експертизою у Херсоні.

У світі існують об'єктивні зображення — фотографії та відеозаписи: їхнім дослідженням займається портретна експертиза. А є суб'єктивні — уявні образи. Фоторобот або суб'єктивний портрет — зображення людини, що складається за сформованому в очевидця у ході спостережень уявного образу злочинця.

Складання фоторобота супроводжує опис зовнішності (словесний портрет). Звичайно, це не фотографія — це якась картинка, яка володіє типажною схожістю з розшукуваним. Ми робимо все, щоб таке зображення найбільш точно відбивало те, що знаходиться в сприйнятті очевидця. Наше завдання — витягнути це та перенести на папір, зробити з образу картинку. Ми допрацьовуємо елементи доти, поки очевидець не скаже: «Так, це він!»

Складанням фотороботів займаються криміналісти.

Суб'єктивний портрет складається у випадках, коли злочинець входив у контакт з жертвою, тобто потерпілий безпосередньо спостерігає злочинця. Найчастіше це грабежі, розбої, шахрайство... Якщо немає контакту, фотороботи все одно можуть бути складені зі слів свідків. Коли відразу кілька людей бачили злочинця, свій окремий портрет складається зі слів кожного. Усі ці фотороботи передаються співробітникам, що проводять розшук зниклого злочинця, а вони визначають заходи, де портрет може бути використаний.

У день (або ніч) ми виготовляємо стільки фотороботів, скільки надійшло завдань від оперативних підрозділів органів внутрішніх справ. У середньому виготовлення одного портрета займає годину. Якщо потрібно більше часу, то після години роботи робиться перерва, тому що людина втомлюється, й уявний образ стає менш стійким. Для очевидця це досить важка робота.

«Усе просто, як конструктор»

Розшук злочинців за описом їхньої зовнішності із зазначенням особливих прикмет використовувався ще в рабовласницькому суспільстві — наприклад, так шукали людей, що втекли, в Стародавньому Єгипті. А розвиток образотворчого мистецтва поступово призвів до використання в розслідуваннях художніх портретів. Подібна практика відома в середньовічній Європі та Середній Азії.

У 1908 році в Лейпцигу був зафіксований найперший факт складання суб'єктивного портрета вбивці. Його зробили дуже просто: на трьох фотографіях з картотеки очевидці побачили схожі зі злочинцем риси зовнішності. А на основі цих елементів був намальований єдиний портрет, який опублікували в газетах.

Довгий час все створювалося вручну. Відбиралися фотографії осіб, що володіють найбільш типовими елементами зовнішності, з них складалися бази — як мальованих зображень, так і фотокарток. Поліція та служби різних країн постійно оптимізували технічні засоби. Поступово в них включалася й телевізійна техніка.

Такі заготовки допомагають постраждалим зорієнтуватися та точніше описати підозрюваного.

У Радянському Союзі практика виготовлення та використання суб'єктивних портретів почалася із залучення художників. А в 1968 році створили першу модель ідентифікаційного комплекту малюнків. Портрети становили з мальованих елементів вручну на спеціальному приладі. Було багато різних карток, які лежали осередками. Вони ставилися одна в одну на приладі — наприклад, спочатку очі, потім з іншої групи карток — ніс. Все дуже просто, як конструктор.

А десь у 1992 році була створена перша комп'ютерна система зі складання суб'єктивних портретів — «Фоторобот-С». Після цього з'явилися й інші автоматизовані програми. Ми користуємося однією з найбільш сучасних — для складання фотороботів чоловіків і жінок азійської та європейської рас, у профіль й анфас.

Незважаючи на сучасні технологічні можливості, в рідкісних випадках для виготовлення портрета залучається професійний художник — наприклад, коли програмами користуватися недоцільно або неможливо.

«Тут хвилюватися нема про що. Все, що сталося, вже минуло»

У нашій справі людині допомагає просторове мислення, тому що ми працюємо із зображенням обличчя. Потрібно знати, як змінюються пропорції. Психологічна підготовка теж важлива. Загалом, у нас загальнолюдські навички.

Нам важливо налагодити з очевидцем психологічний контакт, щоб була комфортна атмосфера та можна було працювати. Ми обов'язково враховуємо морально-психологічний стан потерпілого. Якщо потрібно, заспокоюємо людину. Тут їй вже хвилюватися немає про що. Все, що сталося, вже минуло.

У ході бесіди з очевидцем пояснюємо суть нашого з ним завдання, як працює програма. З'ясовуємо його думку про те, наскільки добре він запам'ятав зовнішність злочинця, в якій ситуації й атмосфері перебував, чи були у нього умови для нормального сприйняття. Усі ці фактори враховуються — суб'єктивні й об'єктивні. До об'єктивних належать умови сприйняття: темне або світлий час доби, погодні умови, тривалість спостереження. А суб'єктивні — особистісні характеристики та стан самого очевидця. Може бути, він був у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння або сильно злякався.

Результат роботи значною мірою буде залежати від самого очевидця — наскільки стійкий образ сформований у його свідомості. На це впливає рівень його освіти, наявність художніх здібностей, просторове мислення й особливості основних психічних процесів — пам'яті й уваги.

Взагалі, найкраще запам'ятовують ознаки зовнішності жінки, особливо літні. Вони більш уважні, більш терплячі, ретельніше працюють над портретом, ніж чоловіки. Чоловіки найчастіше запам'ятовують зовнішній вигляд у цілому. Водночас з ними краще складати жіночі портрети.

Також ми повинні встановити, наскільки об'єктивно очевидець міг оцінювати деякі параметри. Якщо він сам метр заввишки, то зріст вищої людини йому вже складно визначити. Ще важливо враховувати, що люди різного віку можуть по-різному оцінити вік однієї й тої ж людини. Людям похилого віку всі здаються молодше; молоді, навпаки, тих, хто старше, сприймають ще більш дорослими. Ровесника простіше ідентифікувати за віком. Крім того, важливий стан зору: якщо очевидець каже «Я взагалі нічого не бачу, але він був такий-то та такий, а я ще й без окулярів був у цей час», то можна засумніватися в правдивості його показань.

На підставі всіх цих факторів приймається рішення, чи є можливість виготовити фоторобот. У більшості випадків все одно робиться спроба.

Начерк портрета зі слів очевидця.

Людина описує нам розшукуваного в довільному порядку. Визначити стать, приблизний вік, антропологічний тип, статура й описати риси зовнішності іншої людини в той чи інший спосіб може кожен. Ми всі один одного бачимо, сприймаємо образ і можемо схарактеризувати: волосся світле, хвилясті; брови темні, густі, широкі; очі великі, світлі; ніс середній-великий-маленький-широкий-вузький-картоплею-кирпатий. Такими поняттями всі оперують.

Також запитуємо: можливо, розшукуваний взагалі схожий на якогось знайомого або на відому особистість?

У моїй практиці був випадок, коли дівчина сказала, що злочинець дуже схожий на актора Джареда Лето. Для уточнення образу я подивилася його фотографії. Природно, ними при складанні не користувалися, але складений портрет вийшов дуже схожим.

«Ми не можемо нав'язувати фрагменти особи, тільки пропонуємо»

Після попередньої бесіди фахівець уже усвідомлює для себе приблизний вигляд з опису та пропонує потерпілому групу варіантів — фрагментів особи, з яких він може вибрати найбільш слушний елемент, відповідний його уявного образу. Ми не можемо йому нав'язувати якісь конкретні варіанти, тільки пропонуємо. Наприклад, людина говорить: «Ніс великий». Значить, показуємо великі носи. Він просить з горбинкою й опущеним кінчиком. Вони ж теж у принципі різні бувають, так? Ми йому пропонуємо групу фрагментів з необхідними характеристиками: «Ось, варіант може бути такий, такий і такий».

Можу сказати, що очевидці, крім помітних і простих для сприйняття ознак, запам'ятовують найкраще очі, тому що таким чином взагалі відбувається контакт людини з людиною. Коли ми ідентифікуємо для себе людину, дізнаємося, дивимося більше в очі. Овал обличчя та губи гірше запам'ятовують — хоча все це залежить від умов спостереження та відстані між суб'єктами.

Заготовлені малюнки для уточнення розрізу очей.

Складати портрет людини потрібно за правилами криміналістичного опису — зверху вниз. Але, для зручності очевидця, допускаємо відступ — обрати брови, коли на портреті ще немає очей, людям важко. І так — поки не складеться повне зображення.

На кожному етапі запитуємо, наскільки схоже. Очевидець постійно оцінює портрет і може повернутися до якогось елементу, замінити його. Наприклад, він щось вибрав і каже: «А ось давайте рот трохи більше». Робимо більше. А потім каже: «Мені взагалі не подобається, давайте його замінимо». І ми йому знову пропонуємо різні варіанти. Людина каже: «Ось цей підійде, тепер усе добре». Далі в деяких випадках проводимо домальовування: коли необхідно внести особливість — шрам, родимку — або змінити наявний елемент, поки не дійдемо до остаточного задоволення нашого очевидця.

Якщо ж портрет виходить малоінформативним (тобто очевидець каже про малий відсоток схожості зі злочинцем), результат не фіксується, і подальша робота не проводиться.

Професійна деформація в нас самих, звичайно, є. Ми вдивляємося в обличчя людей. Дивимося, на них, як на об'єкт. Припустимо, йдеш вулицею, а в людини таке вухо! Ось злочинця б з таким вухом, і все тут.