В ТРИДЦЯТЬ СМЕРТІ В ОЧІ ПОДИВЛЮСЬ…
«В ТРИДЦЯТЬ СМЕРТІ В ОЧІ ПОДИВЛЮСЬ…» Люди – прекрасні. Земля – мов казка. Кращого сонця ніде нема. Загруз я по серце У землю в'язко. Вона мене цупко трима. І хочеться Бути дужим, І хочеться так любить, Щоб навіть каміння байдуже Захотіло ожити І жить! Воскресайте, камінні душі, Розчиняйте серця і чоло, Щоб не сказали Про вас грядущі: – Їх на землі не було... Це вірш Василя Симоненка, українського патріота, котрого 28-річним знищив радянський режим за те, що мав сміливість говорити правду та вимагав відповідальності за злочини. У Черкасах добре знали цього талановитого юнака. Працював у редакціях газет «Черкаська правда» (1957—1959), «Молодь Черкащини» (1960—1963), власним кореспондентом «Робітничої газети». Вдумливий, спостережливий, серйозний, він ставився до своєї роботи з особливою відповідальністю. Працюючи в Черкасах, Василь Симоненко часто бував у Києві, де завжди був «своїм» серед митців-шістдесятників. Разом з Аллою Горською, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ліною Ко...
