Степан Будний
Земля Буду палко землю цілувати, Де вітри, і сонце, і блакить. Коли я промовлю тихо: мати! То вона, кохана, не мовчить. Чистою росою враз заб’ється, До грудей колоссям припаде, Забринить, заквітне, засміється, Рідна і пахуча, як ніде. І любить її не можна трошки, Ту, що дише в серце за селом Світло-синім вогником волошки, Молодим гречаним молоком. Відкривай для неї навстіж груди, Для вітрів і гомону дібров, Це на ній робочі чесні люди Сіють вічно трудову любов. А земля росте зеленим житом І дубами у гаю шумить. Я без неї дня не міг би жити, А із нею – вічно буду жить. *** Цвітуть в Тернополі сади, Запахло серце цвітом. І у дівчат – куди піти – Блакиттю очі світять. Блукає пісня в тихий час Над озером спокійним, І ходить пісня поміж нас – Коханням ясномрійним. Люб...