Текст

Ранньої весни в степу на сході сонця по всіх ярах та виярочках вилежуються сонні тумани а трави ще тільки сходять на горбах зеленими табун..цями.

 Раптом біля самісінького куреня ворухнулася суха бур..янина похиталася-похиталася з\боку\в\бік і впала. А на тому місці де вона стояла зробилася нора. У норі хтось важко посапував і сердито бурмотів: «Пф-пф-пф...». А трохи перегодом з\під землі виткнувся в туман гострий писок за ним — сердитющі настовбурч..ні вуса а за вусами — уся голова якогось підземельника припорошена пилом без очей і з маленькими ямочками в щетині замість вух. «Пфк!» — сказав підземельник курнувши хмаркою пилу. Потім понюхав туман і прислухався. 

Біля куреня в бур..янах і далі в степу було тихо. Аж тоді підземельник підняв угору дві рогові заслінки побіля вух-ямочок, і з-під них вигулькнуло двоє очей.  

    Зелені ластівки вил..тали з кожної бруньки. Тремтливо, тишком(нишком) ро..сідалися вони на гілля і ще безмовним лепетом заходились до сонця до світу. Це всюдисуще пробудження опісля тривалого зазим’я (по)особливому бентежило, нетерплячим чеканням сповнювало материну душу. Невгамовна, мала, як цяцька, вівсянка ледве(ледве) задніє починала свою з(діда(прадіда відому, дзвінкотючу мелодію: «Господарю не барись кидай сани бери віз». А пташці у відповідь голосно вторила з(усі)біч чутлива до всього дітлашня: «Ой весна, ой красна, що ти нам принесла? Де зимувала кого зігрівала? А ми за тобою (як)то насумувались, а ми тебе, весно, навиглядались». Та весна не барилася з теплим словом. Голосом нашої матері (по)доброму повідала дітворі що зимувала десь(то) в садочку що пряла горобцю на сорочку. Той голос і досі в серці. (Що)весни чуємо, (по)синівськи думками гріємо. Щасливі ним, як хлібом, як любов..ю матері (М. Сингаївський).