Публікації

Показано дописи з міткою "авторская работа"

Мовно-літературна вікторина з елементами фінансового виховання.

Сума то сума, та треба ще й ума Нажити багато грошей – хоробрість, зберегти їх – мудрість, вміло витратити – мистецтво. Бертольд Авербах Сьогодні ми поговоримо про… ні, не про гроші, а про вміння їх витрачати, любов та відповідальність. Любов, спитаєте ви? Як любов пов’язана з грошима? Дуже просто: щоб піклуватися про вас, ваші батьки заробляють гроші на оплату житла, комунальних послуг, їжі для сім*ї, маленьких (та великих) приємностей. А скільки було витрачено не тільки грошей, але й сил, доки ви були ще маленькі. Хто має молодших братів, сестричок, мабуть, розуміє, скільки потребує маленька дитина. Якщо ми справді любимо, то хочемо, щоб нашим близьким було добре, тому й турбуємося про них. Але перед тим, як ми почнемо гру, давайте познайомимося з учасниками та правилами нашої вікторини. (Ознайомлення з правилами вікторини для учасників та глядачів. Знайомство з командами: назва, девіз, емблема) Ми пригадаємо, які персонажі своєю кмітливостю, щедрістю та лю...

Р і ч (творча робота на КПС)

          Свет зари кольнул мой взор,           Стало грустно и легко:           Я увидела орла -           Был он в небе высоко.                (Жанна Агузарова "Орёл") Обпечена, розігріта сонцем. Посічена холодними дощами височію я над Пустелею і не бачу їй ні кінця ні краю. Я - Брама. З любов`ю робили мене сильні людські руки, дбайливо збирали мої механізми. І я служу їм із вірністю. Сотні років височію я над пісками, відчуваючи терпкий запах Пустелі, і сотні років у Місті панує мир. Сяє золотом людське життя, яскриться, ніби бульбашки шампанського у кришталевому, святковому келисі. І йдуть покоління. Одне за одним. Із блискавичною швидкістю. А життя все таке ж незмінне, як міць скель навколо Міста, і таке ж розмірене, як...

Авторская поэзия

Карадаг Из синих вод к прозрачным небесам, Из древности седой в объятья света, Возносится нерукотворный храм, Не раз пленявший нежный дух поэта... Сплелись века в корнях дерев и трав, Распатлали свои седые космы. И развеваются на гребнях диких скал Давно минувших жизней отголоски. Группе УРФ-55 (2004-2009) Ни рифмы, ни молчанья. Слова, как спицы вяжут полотно воспоминаний: Своих, чужих, реальных, не реальных, Занозой поселившихся в сознаньи. Срывает ветер с неба слёзы как вино, И пляшет сухолист последний танец, Как было всё неповторимо и давно И мы не видели причины для прощаний. Но время - умный врач, палач, судья - Покажет он любой подводный камень с той разницей, что повернуть уже нельзя: мы - у исходной точки раставанья. Дороги наши - мириады звёзд, На краткий миг связавшихся в едино, И: "Что же дальше?" Это ли вопрос, Когда сердец удары вунисон, взаимно? Что б идеально, гладко, как в кино - Такого нет и ник...