Робочий архів

Обличчя Дарик на мить пересмикнуло. Ніби вона відчула раптовий напад зубного болю. Або нестерпний сморід. Кейден подивився на дівчину. Ні, вона не була стривожена. Це було більше схоже на відразу та роздратування. - Чекай! – вигукнула Дарик у відповідь й звернулася до Кейдена: потягли вже цю… гидь. Кей утруднявся визначити, кого саме хотіла назвала гиддю Дарик – мертву почвару чи людину за ворітьми. Проте випитувати зайвого не став: він скоро й так усе дізнається, якщо Дарик  сама не пояснить йому раніше. Незнайомець терпляче очікував, доки вони дотягли тварюку до воріт, та поки йому відчинили. - Йди-но сюди, Даміре, не стій стовпом! – одразу ж скомандувала Дарик. Дамір був високим сухорлявим чолов*ягою років під сорок. Обвітрене смагляве обличчя вже було позначене зморшками. Особливо чітко вирізнялися складки біля губ. Й пронизливо виділялися світлі сірі очі. На незнайомцеві був старий шкіряний плащ з капюшоном, а за спиною виднівся лук та сагайдак зі стрілами. На зау...

Той ночью страшный был ураган, Искалеченной птицей упал ты к моим ногам. Я собрала тебя из отдельных частей, Я взяла все, что нравится мне, у роботов и у людей. Флер «Дикое сердце» В цьому світі немає нічого зайвого. Ми з*єднані, прошиті незримими нитками й стаємо повноцінними тільки займаюче своє місце. Немає менш значного й більш значного. Ми – єдине. Тільки разом ми утворюємо життєспроможну картину Всесвіту. Великий дім виглядав спокійно, але відчужено. Вранішнє сонце тьмяно освітлювало простору довгу кімнату, проміння його ніби губилося, розсіювалося в шибках. Тиша, що панувала зараз, була схожа на вранішній недільний сон, коли спішити нема куди й можна розслабитися. Кайл сидів на лаві, підтягнувши до себе коліно, й задумливо жував окраєць хліба. Напроти нього примостилися троє виживших. Діти позабиралися на лавки з ногами. Дівчинка взагалі лягла й, здається, вже дрімала. Їх старша супутниця не виявляла бажання говорити. Здається, вона все ще не вірила в те, ...