Бароко

Баро́ко (у перекладі з французької - перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним іде Класицизм. 

Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення способу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві.

Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя,  Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.

Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонарроті. 

Загальні риси

Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєствердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.

Література 

Бароко як літературний стиль у Європі кінця ХУІ, ХУІІ й частини ХУІІІ ст. Термін "бароко" перейшов до літературознавства з образотворчого мистецтва. Бароко прийшло на зміну Ренесансу, але не було його запереченням. Одним із панівних принципів естетики бароко стала ілюзорність. Митець своїми творами повинен був буквально приголомшити читача, змусити його дивуватися за допомогою введення до твору дивних картин, незвичайних сцен, нагромадження образів, красномовства героїв. 
Герой барокового твору - здебільшого яскрава особистість із розвиненими вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і досить шляхетний у своїх вчинках. 

Реалістичні описи часто поєднуються з їх алегоричним зображенням. 

Алего́рія (дав.-гр. - іносказання) або притча — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями і характерними ознаками приховуваного. Алегоричні образи переважно є втіленням абстрактних понять, які завжди можна розкрити аналітично. Наприклад, лев - влада, сила; лисиця - хитрість; вовк - підступність.

Дії романів часто переносяться у вигаданий світ античності, у Давню Грецію, палацові кавалери та дами постають у вигляді пастухів; використовується пастораль. В поезії розквітли складні метафори. 

Пастораль (фр. — «пастуший») — жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці і балеті, сюжет якого пов'язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя. Був популярний в 17—18 столітті в Італії та Франції.

Бароко Заходу породило в сфері роману видатних представників — Ганс Гріммельсгаузен (роман «Сімпліціссимус»), у сфері драми — Педро Кальдерон (Іспанія).