Клавіша
Усім знайоме почуття, коли нами керує інстинкт – чи то материнська любов, чи статевий потяг, чи загроза голоду. Тоді в нас з’являється сильне бажання, ба навіть прагнення діяти певним чином. І звісно, інколи ми справді відчуваємо власне таке бажання допомогти іншій людині; породжує те бажання, безперечно, стадний інстинкт. Але відчувати бажання допомогти – це щось зовсім інакше, ніж відчувати, що мусиш допомогти, хочеш того чи ні. Припустимо, ви чуєте крик про допомогу від людини, яка опинилася в небезпеці. Вас, вірогідно, охоплять два бажання – бажання допомогти (унаслідок стадного інстинкту) і бажання триматися подалі від небезпеки (унаслідок інстинкту самозбереження). Та на додачу до цих двох імпульсів ви відчуєте ще й третій: він казатиме, що імпульсу допомогти слід скоритися, а от імпульс забратися звідтіля геть треба погамувати. Те, що розсуджує між двома інстинктами і вирішує, до котрого з них варто схилитися, саме інстинктом бути не може. З таким самим успіхом можна стверджувати, ніби аркуш з нотами, де вказано, що у певний момент треба натиснути не будь-яку клавішу фортеп’яно, а власне цю, сам є однією із цих клавіш. Моральний закон каже нам, яку мелодію грати; інстинкти ж – це просто клавіші.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
Коментарі
Дописати коментар