Фрідрих Шиллер

Ні, для моїх високих ідеалів

Сторіччя поки не дозріло.

Я — громадянин тих сторіч, що прийдуть. 

1. Біографія

Фрідріх Шиллер (др.п.ХУІІІст.-поч.ХІХ) — німецький поет, філософ, професор історії, теоретик мистецтва і драматург, представник напрямів «Буря і натиск»* і романтизму в літературі, автор «Оди до радості», змінена версія якої стала текстом гімну Європейського Союзу. За фахом спочатку військовий лікар.

«Буря і натиск»  — період в історії німецької літератури (др.пол.ХУІІІст.), пов'язаний із відмовою від культу розуму, притаманного класицизму, на користь яскравої емоційності та опису крайніх проявів індивідуалізму. Співзвучний сентименталізму.

Фрідріх Шиллер народився у сім'ї військового фельдшера. Його батько Йоганн Шиллер перебував на службі у вюртемберзького герцога Карла Євгенія. Мати Доротея, з роду Кодвейс, була дочкою сільського пекаря.

На дев'ятому році хлопця віддали вчитися до латинської школи, яка готувала учнів до вступу в семінарію. Потім Фрідріха запримітив герцог Карл Євгеній і змусив навчатись у створеній ним військовій Академії. На думку герцога, Академія мала виховувати "людей майбутнього": державних діячів, військових і чиновників. Батько Шиллера піддався тиску герцога й віддав сина, який збирався стати священником, до військової академії. Вісім років (1772—1780) Шиллер провів у цьому «розсаднику рабів», де категорично заборонялося спілкування із зовнішнім світом, а всі вихованці підкорялися найсуворішій дисципліні. Потайки читає, захоплюється античною літературою, Сервантесом, Шекспіром, Ґете, вивчає історію. Ще під час навчання друкує свої вірші у «Швабському журналі», також починає роботу над п'єсою "Розбійники". 

Замість кар'єри військового чи юриста, Шиллер обирає кар'єру лікаря, чим неабияк розчаровує герцога. Через це після академії 21-однорічний Шиллер отримав місце полкового фельдшера в Штутгарті, де працював за мізерну платню. Через рік Фрідрих пеблікує п'єсу "Розбійники" на позичені гроші, а ще через рік, у 1782 року п'єсу було вперше показано на сцені Мангеймського театру, у сусідньому герцогстві, без дозволу Карла Євгенія. Вистава мала колосальний успіх. Потім пішли тріумфальні вистави в багатьох інших містах Німеччини. Попри те що постановники часто на свій смак чи за цензурою свавільно калічили текст п'єси, а дію було перенесено із сучасності в XVI століття, неможливо було знищити головного — пафосу драми, шляхетності помислів розбійника Карла Моора, який вирішив у своїй батьківщині викорінити поодинці зло та беззаконня.

Герцог Вюртемберзький, довідавшись про виставу, наказав ув'язнити автора «Розбійників» на 14 днів та заборонив йому писати будь-що, крім творів з медицини.

Шиллер вирішив покинути володіння герцога. Того ж року, скориставшись сум'яттям пишних придворних торжеств на честь російського царевича Павла Петровича, який був одружений із племінницею герцога Карла Євгенія, автор «Розбійників» таємно втік із Вюртемберга, узявши із собою рукопис свого другого значного драматичного твору — драми «Змова Фієско в Генуї» (поставлена в 1783 році). Три роки тривали бездомні блукання, убогість і завзята боротьба за визнання. З 1782 до 1785 року Шиллер залишався в Мангаймі, де одержав місце завідувача літературною частиною в «Національному театрі».

Улітку 1785 року на запрошення свого друга Крістіана Кернера Фрідріх Шиллер мешкав у його будинку в Лейпцигу. Тут він написав другий Акт «Дона Карлоса», редагував драму «Змова Фієско в Генуї» та написав першу версію «Оди до радості», яку згодом закінчив у Дрездені.

За клопотанням Гете Шиллер отримав кафедру історії в Єнському університеті, став професором. Тут він читав курс лекцій з історії. Ґете та Шиллер стали хорошими друзями. Ця дружба була потужним творчим піднесенням для обох поетів.

Генрієтта Герц, знайома поета, пригадувала, що «Шиллер був високим на зріст. Верхня частина його обличчя вражала своєю одухотвореністю, хоча його блідість та рудувате волосся дещо псували загальне враження. Під час розмови його обличчя пожвавлювалося, на щоках проступав легкий рум'янець, а в блакитних очах з'являвся блиск, і тоді весь його образ набував гармонії». Гете писав, що Шиллер «був величний у розмові за чайним столом, і так само величним був би він, безперечно, і в державній раді. Його ніщо не сковувало, ніщо не спиняло вільного польоту його думки. Всі великі плани він творив вільно. Це справжня людина».

З 1890 р. герцог Вермайрський Карл Август визнав заслуги Шиллера та призначив йому постійні, хоча й невеликі виплати. Останні роки життя Шиллер плідно працює, хоча його здоров'я підірване роками бідності. Помер поет від туберкульозу 9 травня 1805 року. Увесь цей час Шиллер бореться з хворобою, знаючи про неминучу смерть. Його друзі відзначають гумор поета та його філософське ставлення до своєї немочі. Шиллера поховали у фамільному склепі Карла Августа. 

2. Творчість

Перші віршові спроби Шиллера припали на роки його навчання в латинській школі. Це стало такою несподіванкою для його сім'ї, що навіть рідний батько, прослухавши перший вірш сина, здивовано запитав його: «Та ти що, Фріце, з глузду з'їхав!?» 

«Розбійники» 

П'єса заснованого на мотиві ворожнечі двох братів: Карл, головний герой драми, старший син графа фон Моора, — емоційна, «стихійна, природна натура», не може примиритися з розміреним міським життям і разом з друзями бере участь у витівках, не завжди безневинних. Незабаром, проте, він кається й у листі до батька обіцяє виправитись.  Лист перехоплює його молодший брат, Франц, який заздрить Карлу — улюбленцю батька. Франц замишляє позбавити брата спадку й читає батькові інший, скомпонований ним самим лист, після чого фон Моор проклинає старшого сина, а Франц пише зневажливу відповідь братові від імені батька.

Карл, вражений несправедливістю батька, разом зі своїми друзями вирушає розбійничати в Богемські ліси, а Франц обманом ув'язнює батька в підземеллі, прирікаючи його на загибель. Карл проникає додому під виглядом чужоземного графа, дізнається про загибель батька й хоче помститися братові, але той від страху перед розбійниками вже сам наклав на себе руки.

У першій драмі Шиллера віртуозно поєдналися шекспірівська міць у зображенні характерів, правдоподібні картини німецької повсякденності, елементи біблійного стилю (характерно, що спочатку автор хотів назвати драму «Блудний син»), особисті переживання поета: його складні стосунки з батьком.

"Ода до радості"

Мотиви твору: любов до ближнього, віра в можливість братнього об'єднання людей світу.

Погляди на мистецтво: мистецтво існує не для спостереження й насолоди, а щоб змінювати життя людей на краще; воно мусить надихати людину на активні дії, які приведуть її до щастя.

Твори Шиллера із захопленням сприйняли не тільки в Німеччині, але й в інших країнах Європи