Читання мовчки, 7 клас. Підсумкова робота

Легенда про дівчину-чайку

На Чорному морі є острів суворий, німий, червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається вгору червоним шпилем. 

Давно колись, кажуть, на острів той дикий прибув чоловік з невідомих країв. Десь доля лихая вганяла за ним по всім світі, що він не знайшов ніде інде притулку. Маленьке дитятко та вбогії вжитки виніс з човна, заліз у печеру і став собі жити. Як жив, чим жививсь він іспершу, – про те невідомо нікому. Згодом дізналися люди, яка була щира душа у того чоловіка: щоночі вогнище велике він розкладав, щоб далеко палало-значило, щоб ті кораблі та суденця, що бігли по хвилях зелених, минали безпечно суворе каміння та мілини лихі, потаємні, коли ж розбивалося судно, він сам на маленькому човні сміливо кидавсь у море нещасних пливців рятувати. І вдячнії люди охоче давали йому великі дари – і гроші, й скарби, що возили на тих кораблях; нічого не брав чужоземець, лиш трошки харчів на прожиток, та дрова, та смолу, щоб ними вогнище живити. І скоро дізналися всі про діда чудного, прозвали його "морським буслом", дізнали й про його дитину, котру, мов русалку, хвилі морські колихали-пестили, котру й каміння німе, і ревуча буря жаліли-втішали. І виросла дивно хороша дочка у старого: біла, мов піна морська, кучерявії коси вкривали її по коліна, а очі блакитні світились, як море у ранішній час, а зуби блищали, мов перла з-під вуст коралових. Нічого вона не боялась: ні бурі, ні грому, ні грізної хвилі, бо море було їй як рідне. І сміливо дівчина кидалась з батьком укупі, як часом траплялось когось рятувати, і тільки до кого торкнеться вона, – того не займає розлючене море.

От раз, накупавшись уволю, дівчина тихо заснула на теплім пісочку. Коли чує, як між каміння забралося троє: птиця-бабич горбоноса, свинка морська та рибонька-золоті пера. Рибонька й каже:

– Винесу я з глибині перлів, коралів, ясних самоцвітів за те, що вона рятувала мене

– Я її вивчу так плавать, пірнати, водити веселих танків, – промовила свинка морська, – за те, що вона, моя добра, годує мене, ділиться щиро зо мною харчами.

– А я їй,– озвалась задумана птиця-бабич, – скажу новину, якої ніхто ще не знає. Була я за морем далеко і чула: прибудуть сюди кораблі та галери, на тих кораблях та галерах люди чудні: завзяті, чубаті (їх звуть козаками), нікого вони не бояться і мореві навіть старому дари не дарують. І море сердите поклало свій гнів на чубатих, і доля лиха присудила усіх потопити, побити і скарб їх віддати камінням, та всім нам, морським слугам. 

– Мовчи! – зашуміли, прокинувшись, хвилі, – мовчи, не твоє-бо то діло!

Злякані свинка і рибка пірнули на дно, а птиця-бабич ізнялась, полетіла. 

А дівчина дума: "Байдуже! Ревіть собі, хвилі зелені, чорнійте од злості, казіться! А я не оддам на поталу людей тих відважних, я вирву із пельки у хижого моря своїх безталанних братів!".

Хвилі безладно метнулись до скелі. Хмара находить, і грім гуркотить, і блискавка хижо виблискує, вітер щогли галерам ламає, вітрила дере, купає у хвилях солоних. Та борються з морем відважні гребці, не подаються чубаті! І око не вспіло зморгнути – вщент всі галери побиті! 

Дівчина страху не знає, дівчина плава, керує човном, вихоплює сміливо втопників з моря і жваво на берег безпечний виносить. Вона й слухать не хоче, що море їй грізно гукає: "Гей, одступись, не змагайся зо мною! Здобич моя – не оддам я даремне! Геть, одступись, необачна! Доля страшна покарає тебе!"

Байдуже – дівка не слуха! Кинулась хвиля страшенна, утлого човника міцно вхопила, кинула геть, розбила, неначе лушпайку. Дівчина плаче; плаче вона не од болю, плаче вона не од страху, не за човном вона плаче; жаль їй великий, що нічим вже їй рятувати безщасних: "Ні! Таки спробую ще раз!" 

Кинулась просто у море. Не зглянулось гнівнеє море: хижо проковтнуло дівчину. Та зглянулась праведна доля: смерті собі не знайшла жалібниця відважна - чайкою сірою з моря спурхнула і з гірким плачем полетіла над морем... 

1. Описані події відбуваються на

а. Чорному морі

б. Дніпрі

в. Десні

г. Прип'яті

2. Чоловік із човна виніс

а. кошеня

б. немічну людину

в. дитятко

г. хворого юнака

3. Щоб кораблі минали безпечно каміння та мілкі місця, чоловік

а. розкладав вогнище

б. вивішував біле простирадло

в. підпалював дерево

г. голосно попереджав про небезпеку

4. Чудного діда люди прозвали

а. дивною людиною

б. орлом

в. коршуном

г. морським бусолом

5. Врятовані люди

а. запрошували чоловіка жити в себе

б. проклинали рятівника

в. щедро обдаровували

г. вважали ріднею

6. Дочка у старого була

а. біла, мов піна морська

б. біла, мов стіна

в. нелюдяна і мовчазна

г. червона, мов калина

7. До кого дівчина торкалася, той

а. перетворювався на каміння

б. гинув у воді

в. того не займало розлючене море

г. той не міг її забути

8. Рибонька золотопера обіцяла:

а. навчити плавати

б. сказати новину

в. винести з глибин перлів, коралів

г. врятувати козаків

9. Море хоче потопити

а. козаків

б. татар

в. батька з дочкою

г. птицю

10. Дівчина заплакала

а. від болю

б. від страху

г. за човном

в. з жалю

11. Відважна дівчина

а. перетворилася на чайку

б. втопилася у морі

г. перетворилася на зозулю

д. перетворилася на морську хвилю

12. Типами мовлення опрацьованого тексту є

а. опис з елементами розповіді

б. розповідь з елементами опису

в. розповідь з елементами роздуму

г. роздум з елементами опису. 

КРАСА ДУШІ

Сумно було Квіточці стояти цілий день на одній ніжці посеред клумби біля будинку. Але якогось дня на неї сів зовсім незнайомий Метелик.

Він, напевно, прилетів із далекої країни, бо таких красивих крилець Квітка ще ніколи не бачила. Метелик теж замилувався пишною Квіткою, і, поки він відпочивав, вона поскаржилася, як часто їй буває самотньо. І тоді Метелик пожалів самотню Квіточку. Він вирішив не летіти далі, а оселитися поблизу, щоб прилітати щодня до Квіточки і розповідати їй цікаві історії про ті місця, де він побував.  

Тепер Метелик щоранку і щовечора прилітав до Квітки з новинами, а вона, розкривши пелюстки, радісно зустрічала свого Друга.

Одного разу, коли Метелика не було поряд, до Квітки підійшов хлопчик і хотів її зірвати. Квітка злякалася і почала благати не зривати її. Натомість запропонувала хлопчикові піймати свого красивого друга. Хлопчик погодився і пішов додому по сачок. Повернувшись, він сховався і став чатувати Метелика. Незабаром той з’явився у небі. Він кудись поспішав і пролетів повз Квітку. Вона широко розкрила свої пелюстки і почала кликати Метелика:

— Метелику, скоріше лети до мене, я на тебе давно чекаю, маю щось тобі сказати.

Той радісно підлетів до Квітки і... потрапив у сачок. Він хотів вибратися: бився крильцями, шукав шпаринку*, та дарма. Раптом йому вдалося вирватися з полону. Метелик злетів і вже згори побачив, що від удару сачка Квітка зламалася і лежала серед трави.

Хлопчик пішов, а Метелик ще довго сидів поряд зі своєю зламаною подругою і гірко плакав та промовляв:

- Це я винен, це через мене тебе зламали, пробач мені,  Квіточко! 

  1. З ким познайомилась Квіточка?

а) з Метеликом;                            б) з мурашкою;           в) з коником –стрибунцем.

 2.  Якою була Квіточка?

а) високою;

б) стрункою;

в) пишною, але самотньою.

3.  Коли Метелик відвідував Квіточку?

а) вранці;

б) вдень;

в) щоранку і щовечора.

4. З якою метою хлопчик підійшов до Квітки?

а) хотів помилуватись її красою;

б) хотів відчути аромат;

в) хотів зірвати Квітку.

5. Віднови послідовність подій:

___  Дружба Метелика і Квіточки.

___  Зустріч хлопчика і Квіточки.

___  Знайомство Метелика і Квіточки.

___  Квіточка зрадила дружбу.

6. Творче  завдання

Поміркуйте і доведіть чи можна Метелика і Квіточку назвати справжніми друзями?