Письменник з когорти «Розстріляного відродження»

Сандармох, Карелія… Восени 1937 року там було страчено більше тисячі представників української інтелігенції. Один із них – Микола Куліш. Письменник, режисер, драматург, педагог.

Усе своє життя повністю присвятив літературі. Жив і дихав нею. Писав змалку. Сатиричні вірші були першими творами, які  він публікував в учнівських рукописних журналах. Цікаво, що їх редактором Микола сам і був.

З 1914 року воював на фронті, дослужився до посади начальника штабу групи військ, а у 1920 році демобілізувався у зв’язку із станом здоров’я. З цього часу почався розквіт його творчості. Писав повісті, п’єси, романи, зокрема «По вісям і селах», «97», «Комуна в степах», в яких описує голод 1921-1922 років у Таврії. З середини 20-х років Микола Куліш стає однією із центральних постатей української драматургії. Більшість його творів були поставлені на сцені театру «Березіль», яким керував Лесь Курбас.

Проте вже в 30-х роках у житті Куліша настають трагічні часи: його твори зазнають політичної критики та визнаються ворожими комуністичному режиму. П’єси «Маклена Граса», «Прощай, село», «Вічний бунт», у яких Куліш зображував правду життя українських селян, стали останніми…

У 1934 році Куліша звинуватили в буржуазному націоналізмі та засудили до 10 років Соловецьких таборів. В ув’язненні драматург провів три роки. Але волі так і не побачив: «на честь двадцятих роковин «Великого Жовтня», 3 листопада 1937 року понад тисячу українських митців, у тому числі Миколу Куліша, було розстріляно в урочищі Сандармох.

Ліна Костенко писала: «Українська література – це література заборонених і загиблих, розстріляних і зацькованих, вигнаних і забутих, через століття згаданих, через півстоліття надрукованих».