Навчання у воєнний час. К.С.Льюїс

Ми помиляємося, коли порівнюємо війну з "нормальним життям". Життя ніколи не буває нормальним. Навіть ті часи, які здавалися нам відносно спокійними, як ХІХ століття, виявляються, якщо уважніше їх розглянути, сповненими криз, розбрату, труднощів і надзвичайних подій. Ніколи не бракувало переконливих причин, щоб відкласти всю "культурну діяльність" до того часу, поки безпосередня небезпека не перестане бути актуальною, а та чи інша кричуща несправедливість не буде усунутою. Але людство давним-давно вирішило махнути на них рукою. Воно зволіло красу і знання зараз, не погодившись чекати пригожої пори, яка можливо ніколи не настане. Періклові Афіни позоставили нам не лише Парфенон, а й, що важливо, Надгробну промову. Комахи, наприклад, обрали іншу стратегію - перш за все шукати ситого, безпечного та благополучного існування, і вони набувають те, до чого прагнуть. Але з людьми все зовсім по-іншому. Вони доводили математичні теореми в оточених містах, розробляли метафізичні докази в тюремних камерах, жартували на ешафотах, сперечалися про нову поему, штурмуючи Квебек та стежили за зачіскою під Фермопілами. Це не хизування - це наша сутність.