Генріх Гейне

1. Життєвий шлях. 

Крістіа́н Йо́ганн Ге́нріх Ѓейне — один з найбільш визначних німецьких поетів та журналістів XIX століття.

Був поетом-романтиком. Він підніс жанр фейлетонів (сатиричний жанр художньо-публіцистичної літератури, що висміює негативні явища в суспільному житті) та подорожніх розповідей до рівня мистецтва. Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи» і одночасно її очільником. Будучи критиком, політичним журналістом, есеїстом, сатириком та полеміком, він був об'єктом захоплень та негативного ставлення. 

Народився 1797 року в родині єврейського торговця Самсона Гейне й Бетті ван Гельдерн у місті Дюссельдорф на Рейні. Крім нього в сім'ї росли ще троє дітей — Шарлотта (1800—1899 рік), Густав (1803—1886) і Максиміліан (1804—1879). Початкове виховання Генріх отримав в місцевому католицькому ліцеї, де йому була прищеплена любов до пишності католицького богослужіння. Вихованням сина серйозно займалася мати Бетті (Пейра) (1770—1859). Освічена і мудра жінка, вона хотіла забезпечити Генріху гарну освіту.

Рейнська область була більш економічно розвиненішою, ніж інші. Тут уже 1805 року з приходом французьких військ були скасовані феодальні повинності (повинності селян на користь панів з часу становлення феодальних відносин до скасування кріпосного права; в різні періоди і в різних місцевостях феодальні повинності мали свою специфіку щодо розміру й характеру, розділяючи феодально залежних селян на численні категорії; всі феодальні повинності класифікувалися в 3-х головних формах феодальної ренти – відробітковій, натуральній і грошовій, які часто співіснували, але на тому чи іншому етапі переважала одна з них) й введене прогресивніше законодавство. Тож з раннього віку Гейне мав змогу бачити не лише феодальну відсталість країни, але й паростки нової Німеччини. З 1810 по 1814 рік Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї. За сімейною традицією він мав готуватися до вступу в комерційне училище. Наступний рік провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. У 1816 році Генріх продовжив заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне. Як справжній педагог, він дав Генріху можливість розкрити свій творчий хист і поставив племінника на чолі маленької компанії. Але Генріх «успішно» провалив справу менше, ніж за півроку. Тоді дядько призначив його вести бухгалтерські рахунки, але Генріх все більше захоплювався лірикою. Посварившись з дядьком, Генріх знову повернувся додому.

За три роки, проведені у Соломона, він закохався у свою кузину Амалію, доньку дядька Соломона. Любов залишилася без відповіді, і всі переживання Генріха були відображені в його віршах — особливо добре це видно в «Книзі пісень».

Перший літературний виступ Гейне відбувся 1817 року, коли в журналі «Гамбурзький страж» було надруковано його вірші. 

На кошти дядька юнак вступив до Боннського університету (1819 рік), звідки потім переїхав до Геттінгензького університету (1820 рік), але змушений був полишити його через дуель. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У 1821 році вступив у Берлінський університет, де слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу. 

У грудні 1824 року Генріх повертається до Геттінгензького університету. У цьому ж році його приймають у будинку Йоганна Вольфганга Гете у Веймарі. У 1825 році Гейне захистив у Геттінгензькому університеті дисертацію на науковий ступінь доктора права, а напередодні прийняв лютеранство. Потім він багато подорожував, відвідуючи Англію, Італію. Враження від цих поїздок відбились у його дорожніх нарисах. Під час літнього відпочинку Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію. Це підштовхнуло його до рішення поїхати до Франції.

Гейне прибув до Парижа 14 травня 1831 року. Все подальше життя пройшло в столиці Франції. До Німеччини він боявся повертатися, адже йому загрожував арешт за гострі політичні твори. Упродовж життя Гейне побував у Німеччині два рази, щоб навідати матір і влаштувати справи з видавцем (1844 рік). У подальшому поїздки до Німеччини були неможливими за станом здоров'я: у поета був параліч нижніх кінцівок через прогресуючий туберкульоз хребта, який призвів до пошкодження спинного мозку. У травні 1848 року він востаннє вийшов з дому, щоб відвідати Лувр. Решту років він був прикутий до ліжка. Проживаючи в Парижі, Генріх Гейне зустрічався з багатьма видатними людьми: Оноре де Бальзаком, Жорж Санд, Гансом Крістіаном Андерсеном, Ріхардом Вагнером, Фердинандом Лассалем (німецький політичний діяч) і Карлом Марксом (німецький філософ).

1851 року вийшла остання збірка поета "Романсеро", що була сповнена песимізму та скептицизму; ймовірно, що на ній позначився фізичний стан поета. 

Помер поет 1856 року, похований у Парижі на цвинтарі Монмартр.

2. Кохання у житті Генріха Гейне.

Першим коханням Генріха гейне була дочка місцевого ката. Така професія не викликала захоплення у людей, тож вони цуралися ката та його сімейства. У шинках їм давали спеціальний посуд або розбивали склянку, з якої пив кат. Проте невдовзі Гейне відправили на навчання до дядька й там він закохався у свою кузи ну Амалію. Коли ж автор потрапив до Парижа, він зійшовся із простою провінційною жінкою Матильдою. Можливо. це була своєрідна гра у пігмаліона - поет оплатив її навчання у пансіоні шляхетних дівчат. Вони прожили у цивільному шлюбі шість років. За цей час Гейне мав роман із Жорж Санд, проте згодом повернувся до Матильди й одружився із нею. Поет писав про неї: "Дружина моя - чудова чарівна жінка, і коли вона верещить не надто голосно, то голос її - бальзам для моєї хворої душі." 

Хвороба перетворила письменника на “бідного Лазаря”, його мучив сильний біль, і свої останні вісім років він не вставав із “матраца-могили” – п’яти нагромаджених один на одного матраців. Це була “могила без спокою”. Гейне міг потрапити на свіже повітря тільки тоді, коли його виносив на плечах сильний слуга. Його повіки також були паралізовані, розплющити очі вдавалося, лише піднявши повіки пальцями, тож більшість часу він проводив у темряві. Опіум, яким намагалися полегшити біль, запускаючи його в постійно відкриті рани, рятував тільки на короткий час. Він страшенно тішився кожному своєму відвідувачеві та просив якомога швидше прийти ще. “А то можете не встигнути і шкодуватимете”. Його дружина, француженка, вірно доглядала чоловіка 15 років, але поет мав останню платонічну закоханість, яку він називав “мушкою”. Оскільки Генріх Гейне був прикутий до ліжка, він не виходив з дому. В цей період  була створена третина його творів. Матильда доглядала за ним, але навіть будучи паралізованим, він примудрився завести роман з німецькою письменницею і перекладачкою Елізою Крінітц. Сам Гейне говорив, що дуже вже скучив за рідною мовою на чужині. Матильда не знала німецьку, а тут зайшла якось по справі до них ця письменниця та заговорила з Гейне... Вони писали один одному таємні листи і вірші. Матильда бісилася, ревнувала, але нічого вдіяти не могла.

3. Творчість.

Книга пісень

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу «Книга пісень» (1827 рік). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом, в інших країнах Європи. 

Гейне почав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику традиційним жанром німецької літератури. 

«Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший розділ, «Юнацькі страждання», є найбільш романтичним. Перед нами — переживання і муки нерозділеної любові. Другий розділ, «Ліричне інтермецо», зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Тому це примиряє страждальця з життям, тугу змінює світла печаль. У третьому розділі, «Повернення на батьківщину», любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лорелей. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш стан народною піснею. Лорелей втілює згубну силу любові, якою вона наділена мимоволі, адже любов — це складне, загадкове почуття, яке дуже важко збагнути. В останньому розділі — «Північному морі» — домінує аналітичне начало. Ліричний герой, який пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій. 

"Німеччина. Зимова казка" (1844)

Дорожні нотатки у віршах: Генріх Гейне описує різні міста та краєвиди. Це не туристичний путівник, а всеосяжна критика німецького націоналізму та консерватизму. 

Вночі згадаю про Німеччину,

Очей тоді я точно не зімкну.

Ці відомі рядки взято з вірша "Нічні думи", який ткож було написано 1844 року.

Тоді Гейне вже тривалий час проживав у Франції, де він міг вільно писати й висловлювати свою думку. А в Німеччині поему "Німеччина. Зимова казка" було одразу заборонено. Між іншим, її вважали політично-ліричним шедевром.

Публіцистика

У 1830-ті роки почалась бурхлива публіцистична діяльність Гейне. Він опублікував серію статей, у яких знайомив німецького читача з Францією часів Липневої монархії.