7 клас, зарубіжна література. Адам Міцкевич "Світезь"
1. Не все, що зараховується, можна порахувати. За Регіною Бретт.
Якось на Різдво репортер Ел Мартінес допізна працював у редакції. Він писав про хлопчика, який помирав від лейкемії. Хочете дізнатися, про що мріяв цей хлопчина? Про свіжі персики.
Таке просте й маленьке бажання.
То була ідеальна історія. Репортер набирав її на комп'ютері, коли об 11-й вечора йому подзвонив редактор відділу міських новин та запитав, над чим він працює. Репортер розповів історію хлопчика, про його мрію, про те, що зараз знайти свіжі персики неможливо, однак історія хороша. Для неї відвели місце на першій сторінці газети. Це те, до чого прагнув би кожен журналіст.
Редактор запитав, скільки часу залишилося в цього хлопчика. Репортер відповів: "Мало. Можливо, кілька днів". Після довгої павзи редактор мовив: "Знайди для хлопця персики".
Репортер уже пробував це зробити. Він обдзвонив усі крамниці, але для персиків був не сезон. Однак редактор наполягав: обдзвони весь світ, якщо треба; зроби все, що зможеш.
Репортер поспіхом телефонував, дедлайн був близький, і нарешті трапилося справжнє диво: він знайшов персики і домовився, що їх доправлять літаком. У нього майже не лишилося часу, щоб дописати статтю. Дедлайн висів над ним як дамоклів меч, коли редактор знову зателефонував і попросив відвезти персики хлопчикові. Репортер сказав, що немає часу, адже йому треба було починати писати нову статтю, щоб вона потрапила до газети.
"Я не казав тобі, що мені потрібна стаття. Я сказав, що потрібні персики для хлопчика", - зауважив редактор.
Хлопчик отримав свої персики. Читачі - історію. Репортер - статтю. А ми - важливий урок: зазвичай зараховується не наша робота, а людяність, яку ми в неї вкладаємо.
Сьогодні на уроці ми поговоримо про творчість та життя відомого польського поета Адама Міцкевича; про цінності, які є основою нашого життя; про людську гідність, честь та жертовність.
2. Почнемо з повторення.
1. Що таке переклад? Що ви можете розповісти про особливості сприйняття читачем перекладного твору?
Оскільки перекладний твір приходить до нас із терен іншої культури, то найважливіша функція перекладу - інформативна. Але перекладач не тотожний авторові, він - посередник, тому маємо говорити про ще одну функцію - творчу: оскільки кожен перекладач впливає на звучання твору й те, як його сприйматимуть читачі.
2. Яка різниця між буквальним та адекватним перекладом?
3. Василь Жуковський, російський поет та перекладач ХІХ ст., вважав, що "перекладач у розі - раб". А ким, як ви думаєте, він вважав перекладача поезії? Чи погоджуєтеся ви, що у прозі перекладач - раб оригіналу, а в поезії - суперник автору?
3. Хто і чому мовить слова "О най же світ увесь почує, до чого веде батьківська нерозвага!"?
4. Хто з героїв балад після смерті був так охарактеризований товаришами: "Він доблесно і чесно жив, він кривди серцем не любив."?
Запитання до тексту:
1. До здобутків якої країни належить творчість Адама Міцкевича?
2. що ви знаєте про Річ Посполиту першої половини ХХ ст.?
3. Де народився поет?
4. Що ви можете розповісти про дитячі роки Адама Міцкевича?
5. Яке ставлення було у автора до війни з Наполеоном у Європі?
6. Яка була мета таємного товариства, у якому брав участь Адам Міцкевич?
7. Ким працював автор, закінчивши університет?
8. Які теми та мотиви переважали в баладах Адама Міцкевича?
9. За що Адама було заарештовано?
10. Який сюжет покладено в основу балади "Світезь"?
11. Що найбільше вам запам'яталося із життєвого шліху Адама Міцкевича?
12. Чим подібна доля Шевченка та польського поета?
3. Адам Міцккевич та Україна.
Починаючи з 20-х років ХІХст., твори Міцкевича широко відомі і в Україні. Ними захоплювалися Тарас Шевченко й Леся Українка, Михайло Коцюбинський та Іван Франко.
У листопаді 1824 року Адам Міцкевич прибув у Петербург, куди він за вироком був висланий під нагляд поліції. За допомогою друзів Міцкевич одержує призначення на роботу в Одесу, звідки виїжджає в Крим.
В результаті подорожі в Крим з'явилася збірка «Кримські сонети», куди увійшло 18 поезій. «Кримські сонети» називають складною чудовою симфонією, сповненою глибоких переживань і краси.
Плавба
Зростає шум, густіш морські снують потвори,
Драбиною моряк поп'явся, ніби тінь,
I висне в плетиві ледь зримих павутинь:
Так огляда павук сильце своє прозоре.
А вітер — вітер дме! Помчавсь між хвилі-гори
Свавільний корабель, немов шалений кінь;
Б'є піняві вали, у хмарну височінь
Чолом підноситься, крилатий вітер боре.
I мій буяє дух у розгулі стихій,
Уява розпина свій парус огняний,
I лине крик з грудей, піднісшися над прахом,
До лона корабля припав я, ніби жду,
Що від зусиль моїх прискорить він ходу...
Як любо! Знаю я, що значить бути птахом!
Іван Айвазовський "Буря на морі вночі"
Буря
Вітрила зірвано, ревіння, шум завії,
Тривожні голоси і помп зловісний рик,
Із рук матросових останок линви зник,
Згасає сонця диск — і гаснуть з ним надії.
В тріумфі бурянім, серед шумливих стін,
Що вгору зносяться в безумній круговерті,
Ступив на корабель жорстокий геній смерті,
Як воїн, що іде на приступ між руїн.
Півмертві там лежать; той руки он ламає,
А той товаришам прощання посилає,
Той ревно молиться, щоб гибелі втекти.
Один лиш із гурта — самотній чужаниця —
Гадає: щастя той у світі міг найти,
Хто друзів має ще, хто може ще молиться.
Словничок:
МірзА (мурзА) - у деяких народів Сходу — титул члена царської династії або почесне найменування вищих чинів та учених.
БашА - у давній Туреччині титул найвищих урядовців, вельмож та генералів.
Д И в и - в іранській міфології — злі духи.
Аллах - означає Всевишній. В основному використовується в ісламі.
Намаз - мусульманський молитовний обряд.
М а н д р і в н и к
Там! Чи то звів аллах стіною море льоду,
Чи трон для ангелів з холодних туч воздвиг?
Чи диви ряд фортець наставили міцних,
Щоб каравани зір не пропускать зі сходу?
Чи Цареград горить на грані небозводу,
Чи, може, то аллах між темних шат нічних
Повісив свій ліхтар у небесах німих,
Щоб мандрівним світам осяяти природу?
М і р з а
Там?.. Був я. Там зима. Гортані рік прудких
I дзьоби ручаїв там п'ють холодну воду.
Дихнув я — білий сніг пішов із уст моїх.
Там, де гірські орли не залітали зроду,
Спить грім в колисці з хмар, повитий у туман.
Там зірка лиш над мій підносилась тюрбан.
То Чатирдаг!"
Скидає вже гора туманні з себе шати,
Намазом ранішнім росистий лан бринить,
Ліси колишуться і ронять з верховіть,
Як з чоток дорогих, рубіни і гранати.
Мов квіти, що дала природа їм літати,
Знялись метелики веселкою в блакить,
I діамантами вся далеч майорить;
Там, далі, сарани потягся рій крилатий.
Де скеля серед хвиль гранітна вигляда,
Нуртує й піниться розгнівана вода,
В ній іскри миготять, як тигрові зіниці.
То бурі-вісниці для берегів земних,
Ген — хвилі лагідні у вічній хитавиці,
Човни і лебеді гойдаються на них.
Алушта вночі
Свіжішає вітрець, жарота відлягає,
Світильник золотий спада на Чатирдаг,
Розбився на скалки у нього на плечах
I гасне. Мандрівник спинився, поглядає.
Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї,
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах,
I квітів музика — солодкий ллється пах,
Що для ушей мовчить, до серця промовляє.
Мене вколисують пітьма і тишина,-
Аж от немовби вся гойднулася колиска:
То світлий метеор блакить перетина.
О ноче східна! Ти — неначе одаліска,
Що поцілунками зчаровує до сну
І раптом будить знов жадобу вогняну.
Коментарі
Дописати коментар