Ассоль і Каперна. Ассоль і Грей. "Пурпурові вітрила" О.Грін

 1. Притча про клоуна.

Цирк, розташований на околиці міста, раптом, серед вистави, загорівся. Клоун, уже готовий до свого виходу на манеж, вибіг на вулицю, щоб покликати на допомогу. Примчав на міську площу і почав гукати до всіх: «Біжімо зі мною ! Цирк горить !»

Але люди тільки сміялися, думаючи, що це блазенський жарт, вигаданий з метою привабити людей на циркову виставу. Вони аплодували, заходячись від сміху.

«Якщо ми не загасимо вогонь, то він перекинеться на поля і ліс, а тоді й на місто !» — не вгавав клоун, переконуючи людей, що потрібна їхня негайна допомога, однак жодного результату. Він запевняв їх, що не жартує і не виконує циркового номера, а його слова — чистісінька правда.

Він навіть заплакав, але це викликало нові вибухи сміху в натовпі. Йому кричали: «Браво ! Молодець !»

Тим часом пожежа поширювалася, полум'я охопило не тільки цирк — зайнялися сусідні будинки, а далі й ціле місто.

Чому головну увагу ми звертаємо на одяг, а не на людей ?

2. Створюємо "Грінландію"

3. Робота з текстом. Виразне читання. Зачитайте момент появи корабля з пурпуровими вітрилами.

4. Проблемне питання.

Як поєднується реальність і мрія у творі Гріна? Завдяки чому мрія стає дійсністю?

5. Творче передбачення.

Як ви вважаєте, як склалося життя Ассоль і Грея?

Додатково:

Тим часом у Каперні сталася така зам'ятня, таке хвилювання, така загальна смута, які не поступляться ефекту славетних землетрусів. Ніколи ще великий корабель не підходив до цього берега; в корабля були ті самі вітрила, наймення яких звучало мов знущання; тепер вони ясно і неспростовно палахкотіли з невинністю факту, який спростовував усі закони буття і здорового глузду. Чоловіки, жінки, діти навзаводи гнали до берега, хто в чому був; мешканці перегукувалися з двориська в дворисько, наскакували одне на одного, волали і падали; невзабарі біля води утворилася юрма, і в юрму цю стрімко вбігла Ассоль.

Поки її не було, її наймення перелітало серед людей з нервовою й похмурою тривогою, з лютим переляком. Більше говорили чоловіки; здушено, гадючим сичанням схлипували остовпілі жінки, та якщо вже якась починала торохтіти — трутизна просякала в голову. Допіру з'явилася Ассоль, як усі позамовкали, всі зі страхом відійшли від неї, й вона лишилася сама серед пустки спекотного піску, розгублена, присоромлена, щаслива, з обличчям не менш червоним, ніж її диво, безпомічно простягнувши руки до високого корабля.

Від нього відокремився човен, в якому було повно смаглявих веслярів; поміж ними стояв той, кого, як їй здалося тепер, вона знала, невиразно пам'ятала з дитинства. Він дивився на неї з усмішкою, яка гріла і квапила. Але тисячі останніх кумедних страхів охопили Ассоль; до смерти боячись усього — помилки, непорозумінь, таємничої і шкідливої завади, — вона забігла по пояс у тепле коливання хвиль, гукаючи: "Я тут, я тут! Це я!"