🌿Мудра притча для тих, хто любить поскиглити

 

Якось один чоловік йшов повз якийсь будинок й побачив стару бабусю в кріслі-гойдалці, а поруч з нею у такому ж кріслі дідуся, який читав газету. Між ними на ганку лежав собака й скиглив так, наче його щось болить.

Наступного дня, коли пан вдруге йшов повз цей будинок, літня пара знову сиділа у своїх кріслах-гойдалках, а між ними лежав собака та жалібно скиглив.

Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що якщо й завтра той собака так скиглитиме, то він буде змушений поцікавитися у тих людей, що ж з їхньою твариною.

На третій день він побачив ту ж картину: старенька спокійно хиталася в кріслі, дідусь читав газету, а собака лежав на своєму місці та продовжував скиглити.

– Вибачте, пані, – звернувся він до жінки, – що трапилося з вашим собакою?

– З ним? – перепитала бабуся, – Він лежить на цвяху.

Спантеличений її відповіддю чоловік поцікавився:

– Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, то чому ж він просто не встане?

Старенька пані усміхнулася й відповіла привітним голосом:

– Значить, голубчику, йому боляче настільки, щоб скиглити, але не настільки, щоб зрушити з місця…

У цьому й уся суть: ми часто скиглимо, що нам дуже погано, що треба щось змінювати, але при цьому не зрушуємо з місця...