Фонетика. Орфоепія. Графіка. ТЕОРІЯ

Фонетика - розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови. 

Звук - найменша одиниця мовлення. За допомогою звуків розрізняють слова та форми слів: бити - пити, гриб - грип, танець - данець, книга - книги.

В українській мові 38 звуків. За звучанням та особливостями творення вони поділяються на голосні та приголосні.

Голосні звуки утворюються за допомогою голосу. Голосних звуків 6: [а], [о], [у], [е], [и], [і].

Приголосні звуки утворюються за допомогою голосу і шуму (дзвінкі приголосні) або тільки шуму (глухі приголосні). Приголосних звуків 32. При творенні деяких дзвінких приголосних голос переважає над шумом. Такі звуки називаються сонорними: [м], [в], [й], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р']. 

Г О Л О С Н І	[а] [о] [у] [е] [и] [і]	ПРИГОЛОСНІ
		за участю голосу та шуму	за місцем творення
			губні	зубні	піднебінні	задньоротові
		дзвінкі	[м] [в] [б]	[н] [н’] [д] [д’] [з] [з’] [дз] [дз’]	[р] [р’] [й] [ж] [дж]	[г] [ґ]
		глухі	[п] [ф]	[т] [т’] [с] [с’] [ц] [ц’]	[ч] [ш’]	[к]

 За специфікою звучання серед приголосних звуків виділяються ще шиплячі й свистячі приголосні. До шиплячих належать звуки [ж], [дж], [ч], [ш], а до свистячих [з], [з’], [дз], [дз’], [с], [с’], [ц], [ц’].

Приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина, називаються носовими. Таких звуків лише три [м], [н], [н’].

МНЕМОНІЧНІ ФОРМУЛИ

Дзвінкі приголосні: БуДе ГоЖе ҐеДЗю у ДЖаЗі

Сонорні приголосні: Ми ВиНиЛи РіЙ

Глухі приголосні: ЦаП ХоЧе ФіСТаШКу

Губні приголосні: МаВПа БуФ

Шиплячі приголосні: Щ(ШЧ)е їЖДЖу

Зубні приголосні Де Ти З'їСи Ці ЛиНи?

Тверді та м'які приголосні

За ознакою твердості та м'якості приголосні поділяються на тверді та м'які. Звук [й] завжди м'який. Лише твердими є губні, шиплячі та задньоротові: [м], [в], [б], [п], [ф], [ж], [дж], [ч], [ш], [г], [ґ], [к]. Ці звуки можуть лише пом'якшуватися перед [і] або коли після них стоять літери я, ю, є. 

МНЕМОНІЧНІ ФОРМУЛИ

М'які приголосні (у відповідних позиціях): Де Ти З'ї(Йі)Си Ці ЛиНи, ДЗиРе?

Графіка - розділ мовознавства, що вивчає систему умовних знаків для передачі звуків на письмі.

Звуки мови ми вимовляємо і чуємо, а букви читаємо та пишемо. На письмі звуки позначаються буквами (літерами). Буква - це графічний знак. Крім букв, існують ще такі графічні знаки: апостроф, дефіс, знак наголосу, знак переносу та розділові знаки (крапка, кома, тире, двокрапка тощо).

Алфавіт - це сукупність букв, розміщена в усталеному для певної мови порядку.

Сучасний український алфавіт складається із 33 букв. 32 з них передають на письмі 38 звуків, а ь (знак м'якшення) позначає м'якість приголосних на письмі. 

Більшість букв позначає один звук. Проте такої відповідності може й не бути:

 - сполуки літер дж, дз можеть позначати як злиті звуки (якщо вони в межах одного кореня: джем, дзиґа, ґедзь), так і окремі (якщо Д належить до префікса, а Ж\З - до кореня: підживити, надземний, підзяберний);

 - знак м'якшення не позначає звука;

 - букви я, ю, є на початку слова, після апострофа або голосного позначають два звуки [йа], [йу], [йе]: яма [йама], юрта [йурта], євро [йевро]. Після приголосних вони позначають один звук та м'якість\напівпом'якшення приголосного, після якого стоять: лялька [л'ал'ка], люк [л'ук], синє [син'е];

 - буква щ завжди позначає два звуки: [шч];

 - буква ї завжди позначає два звуки: [йі].

Усне мовлення з усіма його особливостями передають на письмі за допомогою фонетичної транскрипції.

Усі слова при передачі транскрипцією пишуться з малої букви. Текст, записаний у фонетичній транскрипції, слід брати у квадратні дужки [     ]. У транскрипції я, ю, є, ї, щ, ь та апостроф не використовуються.

Діакритичні знаки (надрядкові), що використовуються у фонетичній транскрипції:

Орфоепія - розділ мовознавства, який вивчає правила вимови звуків та наголошування слів.

Основні орфоепічні норми української мови. Особливості вимови груп приголосних