Іван Сошенко
Не секрет, що ми, українці, не знаємо свого культурного надбання. Вихолощена радянською пропагандою царина постає неповною та кастрованою. І нам вкрай необхідно себе відкрити, придивитись, пізнати. Бо українська культура – не лише шаровари, вишиванки та галушки.
Сошенко – один із найближчих друзів Тараса Шевченка, брав найактивнішу участь у його визволенні з кріпацтва. Деякі дослідники навіть стверджують: без Сошенка й не було б Шевченка.
Ось що пишуть дослідники біографії цього відомого художника-реаліста (Ганна Черкаська): «Сошенкові стелився шлях заможної людини, світило одруження з багатою нареченою. Всього цього він зрікся за одну ніч, коли почув від заїжджого петербуржця Рибачкова про Академію мистецтв, радощі творчого життя.
Був холодний листопад 1831 року, буяла холерна пошесть, але Сошенко з кількома мідяками в кишені подався до столиці. За три дні прибулець знайшов роботу, комірчину, записався вільним слухачем до Академії мистецтв. За всіх студентів-українців сказав Руданський “сидить в хаті на болоті третій місяць без борщу”. Іван поставив собі високу планку і робив усе для здійснення мети. Він учився у Венеціанова та Єгорова. Від швагра Ширяєва почув про Тараса, земляка, який теж учився у Вільшанського дяка. На наступний день босий і обтріпаний Шевченко прийшов на квартиру у гості до Сошенка, потягнувся цілувати руку майбутньому благодійнику. Сошенко зробив усе для організації Тараса з кріпацтва і визначення майбутнього. Іван Максимович звернувся до Євгена Гребінки із проханням допомогти “звільнити Тараса від жалюгідної долі кріпака”. Далі були відвідини майстерні Карла Брюллова. Знаєте, що тоді найбільше вразило Шевченка? Червона кімната. Це враження він зберіг до останньої хвилини, покидаючи землю, Тарас Григорович видихнув слова: “Червона кімната”. Після викупу Сошенко забрав Шевченка до себе жити.»
Протягом усього творчого шляху Сошенка-художника найбільше цікавило
рідне, українське. Це відчуття передається через картини «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі», портрети історичних діячів (Хмельницького, Мазепи, Гонти).
Із збережених творів Сошенка відомі: «Портрет бабусі Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі» (1857); пейзажі; ікони.
Ікони Сошенка «відрізняються від звичайної малярської роботи», він їх власноруч підписував «Ив. Сошенко» або «писалъ живоп. Ив. Сошенко». При цьому односельці позували йому для образів.
У 1832–1838 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв.
Під час навчання Сошенко створює ряд жанрових та історичних полотен, портретів, пейзажів, займається монументальними стінописом, копіюванням класичного малярства.
Після Академії у липні 1839 він виїжджає працювати до Ніжинського повітового училища.
У 1846 через погіршення стану здоров’я змушений переїхати до Немирова працювати у гімназії. Серед його тодішніх учнів був скульптор Гуйський, портретист Страшинський, пейзажист Орловський, що потім став професором академії мистецтв. У цьому місті Сошенко одружився з Марцеліною Віргінською.
Для заробітку в цей час копіював роботи з картинної галереї Потоцького, і три картини «Водоспад», «Ранок», «Вечір». Є наукові припущення, що на замовлення управителя маєтку пана Г. Абази Іван Сошенко виконав копію (можливо, копії) портрета Софії Потоцької роботи Лампі. Він також, за деякимим свідченнями, писав портрети своїх стареньких батьків під час відвідин їх у Звенигородці влітку 1852 року.
За вісім років після відставки у Немирові, виконуючи замовлення сільських церков, мав лише єдину значну роботу — запрестольний образ для жіночого монастиря «Успіння Матері Божої», великого розміру, з постатями у людський зріст. Сошенко працював над образом півтора року.
У липні 1856 переїздить до Києва викладати у ІІ Київській гімназії, де він прослужив 20 років. Працюючи в гімназії, він цікавиться історією мистецтва, звітами про річні виставки у Петербурзькій академії мистецтв. Читає багато літератури, зокрема Кольба і Куглера.
Про один із творів Сошенка згадує Сава Чалий — «Козацький табір» (1846), а також акварель «Бандурист» (1847). Сошенко також намалював кілька українських краєвидів, створив портрети Хмельницького, Мазепи, Гонти і Гонтихи, любив писати портрети старих людей.
19 липня 1876 під час подорожі до рідного Богуслава занедужав і зупинився у Корсуні. Тут він пробув 2 місяці у лікарні і помер над річкою Россю, біля якої народився. Похований у Корсуні.
Сошенко – один із найближчих друзів Тараса Шевченка, брав найактивнішу участь у його визволенні з кріпацтва. Деякі дослідники навіть стверджують: без Сошенка й не було б Шевченка.
Ось що пишуть дослідники біографії цього відомого художника-реаліста (Ганна Черкаська): «Сошенкові стелився шлях заможної людини, світило одруження з багатою нареченою. Всього цього він зрікся за одну ніч, коли почув від заїжджого петербуржця Рибачкова про Академію мистецтв, радощі творчого життя.
Був холодний листопад 1831 року, буяла холерна пошесть, але Сошенко з кількома мідяками в кишені подався до столиці. За три дні прибулець знайшов роботу, комірчину, записався вільним слухачем до Академії мистецтв. За всіх студентів-українців сказав Руданський “сидить в хаті на болоті третій місяць без борщу”. Іван поставив собі високу планку і робив усе для здійснення мети. Він учився у Венеціанова та Єгорова. Від швагра Ширяєва почув про Тараса, земляка, який теж учився у Вільшанського дяка. На наступний день босий і обтріпаний Шевченко прийшов на квартиру у гості до Сошенка, потягнувся цілувати руку майбутньому благодійнику. Сошенко зробив усе для організації Тараса з кріпацтва і визначення майбутнього. Іван Максимович звернувся до Євгена Гребінки із проханням допомогти “звільнити Тараса від жалюгідної долі кріпака”. Далі були відвідини майстерні Карла Брюллова. Знаєте, що тоді найбільше вразило Шевченка? Червона кімната. Це враження він зберіг до останньої хвилини, покидаючи землю, Тарас Григорович видихнув слова: “Червона кімната”. Після викупу Сошенко забрав Шевченка до себе жити.»
Протягом усього творчого шляху Сошенка-художника найбільше цікавило
рідне, українське. Це відчуття передається через картини «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі», портрети історичних діячів (Хмельницького, Мазепи, Гонти).
Із збережених творів Сошенка відомі: «Портрет бабусі Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі» (1857); пейзажі; ікони.
Ікони Сошенка «відрізняються від звичайної малярської роботи», він їх власноруч підписував «Ив. Сошенко» або «писалъ живоп. Ив. Сошенко». При цьому односельці позували йому для образів.
У 1832–1838 роках навчався у Петербурзькій академії мистецтв.
Під час навчання Сошенко створює ряд жанрових та історичних полотен, портретів, пейзажів, займається монументальними стінописом, копіюванням класичного малярства.
Після Академії у липні 1839 він виїжджає працювати до Ніжинського повітового училища.
У 1846 через погіршення стану здоров’я змушений переїхати до Немирова працювати у гімназії. Серед його тодішніх учнів був скульптор Гуйський, портретист Страшинський, пейзажист Орловський, що потім став професором академії мистецтв. У цьому місті Сошенко одружився з Марцеліною Віргінською.
Для заробітку в цей час копіював роботи з картинної галереї Потоцького, і три картини «Водоспад», «Ранок», «Вечір». Є наукові припущення, що на замовлення управителя маєтку пана Г. Абази Іван Сошенко виконав копію (можливо, копії) портрета Софії Потоцької роботи Лампі. Він також, за деякимим свідченнями, писав портрети своїх стареньких батьків під час відвідин їх у Звенигородці влітку 1852 року.
За вісім років після відставки у Немирові, виконуючи замовлення сільських церков, мав лише єдину значну роботу — запрестольний образ для жіночого монастиря «Успіння Матері Божої», великого розміру, з постатями у людський зріст. Сошенко працював над образом півтора року.
У липні 1856 переїздить до Києва викладати у ІІ Київській гімназії, де він прослужив 20 років. Працюючи в гімназії, він цікавиться історією мистецтва, звітами про річні виставки у Петербурзькій академії мистецтв. Читає багато літератури, зокрема Кольба і Куглера.
Про один із творів Сошенка згадує Сава Чалий — «Козацький табір» (1846), а також акварель «Бандурист» (1847). Сошенко також намалював кілька українських краєвидів, створив портрети Хмельницького, Мазепи, Гонти і Гонтихи, любив писати портрети старих людей.
19 липня 1876 під час подорожі до рідного Богуслава занедужав і зупинився у Корсуні. Тут він пробув 2 місяці у лікарні і помер над річкою Россю, біля якої народився. Похований у Корсуні.
Такою недовідкритою постаттю є й Іван Максимович Сошенко (2 червня 1807 – 19 липня 1876). Український художник та педагог. Уродженець Богуслава, що на Київщині, онук вільнолюбного кожум’яки. На його честь у цьому містечку зведено пам’ятник.
Коментарі
Дописати коментар