ЯК ГАЗЕТА “ПРАВДА” ВІРШ ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ РОЗГРОМИЛА

Усього 69 років відділяє нас від того ідеологічного безумства, яке розгорнулося 2 липня 1951 року на шпальтах радянського ідеологічного прапора – газети «Правда».

“Вірш В.Сосюри “Люби Україну” викликає почуття розчарування і протесту. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера т. ін.”, – написали так звані «друзі» в редакційній статті «Проти ідеологічних перекручень у літературі». “Оспівує якусь одвічну Україну… поза часом, поза епохою… без сталінських п’ятирічок, без колгоспного ладу…”.

У вірші, всього лише безневинно наповненому любов’ю до рідної землі, ці безумці побачили “серйозні помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру”.

Так Володимир Сосюра потрапляє до так званого «чорного списку»: його перестають друкувати та видавати. Утисків зазнає навіть людина, якій він цей вірш присвятив – декан філологічного факультету Київського університету Юрій Кобилецький.

Мораторій на творчість Володимира Сосюри зникає лише разом зі смертю Сталіна у 1953 році.

Слава Богу, що ті жахливі часи імперського ідеологічного безумства минули! І прихопили з собою в небуття ідеологічних «блюстителей». А ця прекрасна щира поезія житиме вічно і наснажуватиме нас любов’ю до України! Тож насолоджуймося нею!

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

Між братніх народів,

мов садом рясним,

сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячий усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,

як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою —

і вічні ми будемо з нею!

Володимир Сосюра

(1944 р.)

Підготувала Тетяна Пивовар