Християнське правило цнотливости

 Християнське правило цнотливости не слід плутати зі суспільними правилами "скромности" (у певному сенсі нього слова), тобто пристойної поведінки, чи то пак просто пристойности. Суспільні правила пристойности визначають, до якої міри припустимо оголювати людське тіло, яких тем можна торкатися у розмові і які слова при ньому вживати, згідно зі звичаями, притаманними тій чи іншій верстві населення. На відміну від правила цнотливости, яке одне й те саме для всіх християн в усі часи, правила пристойної поведінки можуть змінюватися. Візьмімо дівчину з тихоокеанських островів, на якій немає майже нічого, і даму часів королеви Вікторії, у закритій сукні до самих п'ят: відповідно до властивих їхнім суспільствам стандартів, обидвох їх можна вважати однаково "скромними" та пристойними; водночас обидві, незалежно від одягу, який на них бачимо, можуть мати однаково бездоганну (або небездоганну) репутацію. Деякі слова та звороти, якими без вагань послуговувалися порядні жінки у часи Шекспіра, у дев'ятнадцятому столітті могли злетіти лише з язика жінки, яка скотилася на самісіньке суспільне дно. 

Коли люди порушують чинні у їхньому суспільстві правила пристойности, щоб розпалити хіть у собі чи в інших, то чинять злочин супроти правила цнотливости. Якщо вони поводяться так через незнання або недбалість, то винні тільки у тому, що мають погані манери. Якщо ці правила порушують навмисне зухвало, щоби вразити чи збентежити інших (а так буває частенько), то не необов'язково свідчить про нескромність того, хто так поводиться, радше - про недоброзичливість, адже тільки недоброзичлива людина тішиться, поставивши інших у незручне становище. Не думаю, щоб надто суворі і вимогливі правила пристойної поведінки служили доказом цнотливости чи якось їй сприяли, а тому те велике пом'якшення і спрощення них правил, яке спостерігаємо тепер, за мого життя, - явище, як на мене, вельми позитивне. Для цієї стадії характерний той недолік, що різні люди різного віку додержуються тут різних поглядів, а тому часто зовсім не відомо, чого чекати від іншого. Доки все вляжеться, старшим, чи то пак старомодним, людям варто, гадаю, судити про інших дуже обережно, а не відразу ж робити висновок: мовляв, молоді, або ж "емансиповані" люди - зіпсовані, бо поводяться (згідно з давніми стандартами) неналежно. Молодь же, своєю чергою, не повинна вважати старших святенниками чи пуританами лише тому, що ті не можуть призвичаїтися до нових стандартів легко і просто. Більшість проблем зникне, якщо ми будемо щиро прагнути бачити в інших якомога більше добра і робитимемо все можливе, щоб вони почувалися якнайкраще.

Просто християнство