ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ
У цей день в 1878 році народився український поет та письменник ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ, значна частина життя якого була пов'язана із еміграцією. Автор відомого і часто цитованого нині вірша "Пам'ятай", написаного в серпні 1931 р., та актуального і сьогодні:
Коли Україна за право
життя
З катами боролась, жила
і вмирала,
І ждала, хотіла лише
співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній
борьбі
Вся сходила кров'ю і
слізьми стікала
І дружної помочі ждала
собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім
ярмі
Робила на пана і в
ранах орала,
Коли ворушились і скелі
німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві
жнива
Зібравши для ката, сама
умирала
І з голоду навіть згубила
слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в
демона зла,
Європа мовчала.
Відтоді як у 1919 році він виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства УНР в Угорщині, залишився на еміграції і вже не бачив ні рідне Білопілля на Сумщині, ні Харків та Київ, в яких жив і працював.
У 1920 р. Олександр Кандиба (справжнє прізвище О.Олеся) з сім'єю оселився у Відні, де очолив Союз українських журналістів та редагував часопис «На переломі». А з 1924 року останні 20 років прожив у Празі.
Як люблячий батько він підтримував і вболівав за свого сина - також поета, археолога Олега Ольжича, активного діяча українського національного руху. У червні 1944 р. нацисти його закатували до смерті в концтаборі Заксенгаузен. Невдовзі після цієї звістки, 22 липня 1944 року Олександр Олесь помер.
Його поховали на Ольшанському кладовищі в Празі. Тривалий час ренту за могили поета та його дружини сплачував виходець з України Володимир Михайлишин. Після його смерті постало питання про подальшу долю цих могил. Відтак 29 січня 2017 року прах Олеся і його дружини Віри було перепоховано на Лук'янівському кладовищі у Києві.
На завершення - одна з найвідоміших поезій Олександра Олеся "Айстри" (1905 р.):
Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…
І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна…
Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…
І вгледіли айстри, що вколо — тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, —
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..
ⒸDiaspora.ua
Текст підготовлено для Diaspora.ua на основі відкритих джерел, передрук і використання -за умови активного посилання на Diaspora.ua.
Коментарі
Дописати коментар