ЛІТЕРАТУРНИЙ БРЕЙН-РИНГ «ШЕВЧЕНКІАДА»
Здавалося
б, що нового можна сказати про Тараса Шевченка. Хоча з огляду на те, що інтерес науковців до творчості та постаті
Шевченка не згасає, можна зробити висновок, що це невичерпна особистість і
кожне покоління буде відкривати для себе щось нове. Сьогодні ми звернемося до деяких цікавих фактів,
які стосуються життя Кобзаря та засвідчують ставлення до особи поета його
сучасників та нащадків, щоб передусім
побачити в митці Людину.
Перед тим, як дізнатися, що розповідали про
Шевченка його друзі та знайомі, дізнаємося, що він сам говорив про свою долю.
Доля
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде»,— ти сказала.
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.
.....
Подвійний порятунок
Петро Мартос,
поміщик Лохвицького повіту Полтавської губернії увійшов в історію тим, що саме
його коштом було видано Кобзар 1840-го року.
"Наприкінці 1837 чи на початку 1838
року якийсь генерал замовив Шевченкові свій портрет олійними фарбами. Портрет
вийшов дуже вдалий і, головне, надзвичайно схожий. Його превосходительство був
дуже некрасивий; художник, зображуючи його, не відійшов від правди. Генералові
не схотілося платити за таку бридку фізіономію і він відмовився від портрету. Шевченко, замазавши генеральські
атрибути й прикраси, навісив замість них на шию рушник і, додавши до нього
приладдя для гоління, віддав портрет у цирюльню для вивіски. Його
превосходительство впізнав себе, і от спалахнув генеральський гнів, який треба
було вгамувати хоч би там що... Дізнавшись, хто такий Шевченко, генерал
приступив до Енгельгардта, який перебував тоді в Петербурзі, з пропозицією
купити в нього кріпака. Поки вони торгувалися, Шевченко дізнався про це і,
розуміючи, що його може чекати, кинувся до Брюллова, благаючи врятувати його.
Брюллов повідомив про це В. А. Жуковського, а той – імператрицю Олександру Федорівну.
Енгельгардта попередили, щоб він утримався продавати Шевченка. Неодмінною
умовою задоволення клопотання про Шевченка імператриця зажадала від Брюллова
закінчити портрет Жуковського, який Брюллов давно вже обіцяв, навіть почав
малювати, але облишив, як це дуже часто бувало з ним. Портрет незабаром було
закінчено й розіграно в лотереї між високими особами імператорської фамілії.
Енгельгардту внесено було гроші за Шевченка..."
ПЕРШИЙ
ТУР « Хто швидше? »
Потрібно відповісти на запропоновані запитання
і набрати найбільшу кількість балів ( 1 правильна відповідь – 1 бал):
1) Рік
народження Шевченка? ( 1814 р.)
2)
Скільки дітей було в родині Григорія Шевченка? ( 5)
3) Рік
смерті матері? ( 1823 р.)
4)
Кріпаком якого пана був батько Шевченка ? ( Енгельгардт)
5)
Мрія малого Тараса? ( Стати художником)
6) Рік
викупу з неволі? ( 1838 р.)
7)
Скільки років Шевченко був у засланні? ( 10 років)
8)Назви
однакових картини і поеми Шевченка? ( « Катерина»)
9)Назва
гори, де поховано Шевченка? ( Чернеча)
10)Місце
народження Шевченка? ( С. Моринці)
11)Рік
смерті батька ? ( 1825 р.)
12)Сума
викупу з неволі? ( 2500 карб.)
13)Видатний
російський поет, що допоміг викупити Тараса? ( В.Жуковський)
14)Де навчався Шевченко живопису
професіонально ? ( Петербурзька Академія мистецтв)
15)Назва міста, де
поховано Шевченка? ( м. Канів)
16)Де мріяв оселитися і
жити Т.Г. Шевченко? ( над Дніпром)
17)Що в перекладі з
грецької мови означає ім’я Тарас? ( бунтівник)
18)Хто
був першим вчителем Тараса? ( Дяк)
РОБОТА З ЕКСПОНАТАМИ
21) Кобзар.
22) Пензлі
23) Портрет Жуковського
Підведення
підсумків 1 туру.
Улюблена сестра
"Сестра Ярина розповіла один характерний факт із того ж неясного
періоду Тарасового життя. У квартиранта-солдата вкрадено два з полтиною
асигнаціями. Той, певна річ, зчинив страшенний галас, ледь не вигнав усіх із
хати. На кого ж тут звалити вину? Звичайно, на бідолашного сироту. Щоб уникнути
покарання, за однією лише підозрою мачухи, хлопець пішов з двору і сховався у
далекому городі, в кущах калини. Там він просидів чотири доби. Сестра Ярина,
побоюючись за брата, старанно замовчувала від домашніх його схованку і потай
носила йому їсти, до того ж забавляла його всілякими іграшками. Тарас влаштував
собі в кущах калини курінь, поробив біля нього стежки й посипав їх піском... На
п'ятий день Тарасова схованка була викрита. Його взяли на допит. Головним
слідчим у цій справі був рідний Тарасів дядько – Павло, за словами Ярини,
"великий катюга". Мордування тривало майже три дні. Не витримавши
його, хлопчик, та й то на прохання сестри, під різками зізнався нарешті у
злочині, якого не вчинив. Гроші, як виявилося згодом, вкрав мачушин син і
сховав їх у дуплі старої верби. Турбота, яку виявила сестра до хлопчика, що
безневинно терпів, її гаряча до нього прихильність пояснюють нам, за що Тарас
так палко любив свою сестру до останньої хвилини свого життя. Помираючи, він
просив своїх друзів не забувати сестри Ярини".
ДРУГИЙ
ТУР « Автопортрет»
Гравці
одержують репродукції автопортретів Т.Г. Шевченка без зазначення року написання
їх. Завдання – розкласти картки із автопортретами у хронологічній послідовності
, тобто за часом написання їх. Час ,що відводиться на гру – 5 хв., за кожний
правильно відповідь гравці отримують 1 бал.
Веселийі кмітливий
Російський
маляр Федір Пономарьов
навчався із Шевченком в Академії мистецтв. З його спогадів ми дізнаємося, що
Тарас Григорович був людиною вельми кмітливою та мав веселу вдачу. Принаймні,
до тих пір, поки доля не вдарила його арештами, гоніннями та засланнями.
"Ми були з Шевченком найближчими
друзями. У кінці 1830-х і на початку 1840-х років ми майже не розлучалися. Він
жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста, а я в Академії мистецтв, де мав
майстерню, яку дали мені за успіхи в малюванні й ліпленні... Поряд з моєю
майстернею була майстерня художника Петра Степановича Петровського, який
працював над програмою "Агарь у пустелі". Ми з Тарасом, як і Петровський, – учні
Брюллова, часто відвідували Петровського, спостерігаючи, як він працює. Одного
разу Петровський слізно жалівся нам, що не може закінчити картину: йому потрібний був великий птах для
скопіювання крил ангела. Де його знайти? Ми з Шевченком щиро співчували горю
товариша, але від нашого співчуття йому не було легше, і ангел-утішитель Агарі
лишався без крил. Крім цього спільного, так би мовити, горя, ми всі троє тужили
з приводу наших порожніх шлунків, оскільки сиділи буквально без шматка хліба,
не маючи ні гроша в кишені й ні на півшеляга кредиту. Петровський запропонував
нам іти з ним обідати до його старенької матері на Піски. Запрошення принадне,
але мандрівка з Острова на Піски й назад забрала б чимало часу, і ми могли
спізнитися на вечірні рисувальні класи, які починались о п'ятій годині вечора.
Ми відмовились від ласкавих запросин Петровського. Від матері Петровський
повернувся ситий, та ще й з карбованцем срібла в кишені: старенька віддала йому
останні свої гроші, щоб він купив живого гусака для копіювання крил ангела. У
зголоднілого Тараса виникла лиха думка: мигнувши, щоб я замкнув двері й тримав
Петровського за руки, він миттю витяг у нього з кишені заповітний карбованець!..
Узявши картузи, ми побігли академічними коридорами; Петровський – за нами,
благаючи повернути йому відібрані гроші. Так і пробігли ми до 6-ї лінії,
прямісінько в трактир "Рим". Тут Шевченко, звелівши подати собі чарку
горілки, замовив дві порції біфштексу й кинув карбованця буфетникові. Бідолаха
Петровський хоч-нехоч, але закусив з нами, а потім ми пішли в наші рисувальні класи.
Повернувшись звідти, ми сиділи ввечері у
моїй майстерні й міркували з Шевченком, як би допомогти Петровському. Раптом
Тарас голосно зареготав.
– Чого ти, дурню, так зітхаєш? – мовив
він. – Ходімо на полювання та Петровському допоможемо!
– А як?
– Побачиш. Та ходімо ж швидше!
Річ у тому, що в помічника поліцмейстера
академії Соколова був на задньому дворі невеличкий табунець гусей. Ми з
Шевченком накрили одного шинеллю й, затиснувши йому дзьоб, понесли в майстерню
Петровського. Смішно згадати, як ми по черзі затискали дзьоб гусакові, щоб не
кричав цей неспокійний птах; а в Петровського двері майстерні замкнені. Коли він
прийшов, ми до нього в майстерню – гусака, який, радіючи волі й розпустивши
крила, з криком вбіг у кімнату. Петровський остовпів від подиву: адже саме
гусак і потрібен був йому! Крила ангелові були швидко намальовані, а гусака
солдат-грубник зварив для нас у самоварі на тризну. Петровський виставив
картину на суд професорів і був відправлений до Італії. Шевченко незабаром
розбагатів так, що після сплати Соколову за гусака карбованця в нього лишилося
іще стільки ж".
ТРЕТІЙ ТУР
« Склади картину» Кожна команда отримує одну репродукцію картини Шевченка:
1. «
Катерина»
2. «
Циганка – ворожка»
3. «
Селянська родина»
Які
розрізані на рівні квадрати. Завдання гравців – скласти картину і визначити її
назву. Час гри – 5 хв. , кількість балів теж 5, якщо завдання буде виконано
вірно.
Щедрий, але непрактичний
Як і
більшість творчих натур, Шевченко не надто давав собі раду у фінансових
питаннях. Цікаві спогади з цього приводу залишив етнограф Олександр Афанасьєв-Чужбинський, який мандрував із Кобзарем
Україною і, зокрема, описав їхнє спільне перебування в Ніжині.
"Треба сказати, що Шевченко, крім
цілковитої безкорисливості, не любив і навіть боявся всіляких грошових
розрахунків, і якщо йому випадало зійтися з кимось і бути деякий час разом, –
він віддавав свої гроші товаришеві і просив звільнити його від усіх житейських
клопотів. Коли ми виїхали з Лубен, він оддав мені свою касу, котра, як і моя,
була не в блискучому стані, але при ощадливих витратах нам мало б вистачити,
цих грошей до травня місяця. Признаюся, що я й сам невеликий мастак порядкувати
з грішми, але якось більше за Шевченка боявся залишитися без них, і тому,
взявши на себе казначейські обов'язки, почав трохи скупитися, намагався надто
не виходити з бюджету, складеного на масляничні розваги. Тарас схвалив мій
план, і ми жили досить ощадливо, як на наш погляд.
Як тепер пам'ятаю, прокинулись ми в
суботу досить рано, і поки не прибули гості і нам ще не час було вирушати до
знайомих, я хотів піти у крамниці купити деякі припаси, бо ми збиралися виїхати
після балу до Чернігова і в такий спосіб завершити масляну. Виходячи з дому, я
просив Шевченка приготувати чай.
– Не хочеться мені уставать, – промовив
він, – щось я утомився, так би й кабанував цілісінький день. Нехай приносять
самовар, а прийдеш – сам і зробиш чаю.
Я погодився і вийшов.
Повертаюся хвилин через двадцять. Тарас
Григорович був одягнений. За столом сидів якийсь юнкер, пив чай і підливав собі
у склянку рому.
– От нам Бог і гостя послав, – сказав
мені Шевченко.
Юнкер важав за потрібне
відрекомендуватися мені. До нас часто приходили відвідувачі, але коли я глянув
на цього, в мене виникла якась темна підозра, що відвідувач цей з'явився до
нас, власне, не через бажання познайомитись з українським поетом, а з іншою
метою. Але я намагався бути якомога привітнішим. Юнкер розповів кілька
анекдотів, давно вже відомих, і коли не залишилось більше рому, він, голосно
гукнувши номерного, наказав подати ще. Мені це не сподобалось і непокоїв мене
не зайвий полтиник, а перспектива бути в товаристві з невідомим суб'єктом, який
після закінчення другої порції рому міг стати нестерпним. Напившись чаю, юнкер
відкликав Шевченка набік і щось шепотів хвилин зо дві, потім розкланявся і
вийшов.
– Дай мені три карбованці, – сказав мені
несміливо Тарас, дивлячись на мене з своєю добродушною посмішкою, і по обличчю
видно було, що він готовий розсміятись.
– Певно, тому? – спитав я стиха,
показуючи на двері.
Він махнув рукою. Я вийняв гроші.
Шевченко взяв шапку і вийшов. Повернувшись, він розповів мені, що юнкер,
увійшовши до нас у номер і відрекомендувавшись, признався йому, що програв
казенні гроші і просив позичити п'ять карбованців, не повернувши яких, він міг
мати великі неприємності. Тарас Григорович по доброті душевній поставився
співчутливо до цього молодого хлопця і обіцяв допомогти, а поки що запросив
напитись чаю. Та коли гість, осушивши карафку рому, зажадав другої, то,
незважаючи на таке похвальне служіння Бахусу, Тарас вирішив зменшити пожертву і
дав три карбованці... Він ніколи не відмовляв тим, що просили, а бували часи,
коли в нас спільний капітал зменшувався до кількох гривен. Тарас Григорович
завжди брав дрібну монету для подання милостині. Співчуття до злиднів і горя
інших приводило його іноді до найнаївніших сцен, і це ще більше вабило кожного
до його особи. Правда, після нахабного обману, коли він позбувався останніх
грошей, він сердився і давав слово бути обачнішим; але яке-небудь нове
жебрання, спритно скорчена міна, жалібний голос – і Тарас не витримував. Певна
річ, поважаючи таку його рису, я ніколи не казав йому про це, бо не
влаштовувати ж слідство – варто чи не варто подавати милостиню; але багато
знайомих із співчуття радили Шевченку берегти свої фінанси.
– Я й сам знаю, – відповідав він, – та
нехай лучче тричі одурять мене, а все-таки учетверте подам тому, хто справді не
бачив, може, шматка хліба".
ЧЕТВЕРТИЙ ТУР «Мікрофон»
Учитель
пропонує учням відповісти на два запитання:
1.
Якою людиною постав перед вами Т.Шевченко?
Остання путь
Спогади
про похорони Кобзаря залишили багато його сучасників. Чи не найбільше подробиць
у мемуарах етнографа Миколи Бєлозерського.
"Коли в Петербурзі при виносі тіла
Шевченка з церкви хотіли поставити труну на дроги, то молодь не дала – понесли
на руках, міняючись. Народу тисячі півтори було – не темного, не цікавих
глядачів, а людей інтелігентних, які поважали в Шевченкові поета і людину.
Багато хто ридма ридали, за одного юнака просто боялися... Дами живими квітами
закидали, студенти принесли лавровий вінок... Скільки промов було виголошено!..
У Києві зустріч була на шосейному мосту;
коней випрягли, і домовину повезла публіка. По прибутті до міста труну
поставили в Різдвяній церкві на Подолі; на неї було покладено дуже багато
вінків. Та ось увійшла дама в траурі й поклала терновий вінок. (За
найпоширенішою версією,це була княжна Рєпніна, – ред.) Це викликало сенсацію;
поліція прибрала цей вінок. З Києва до Канева труну везли на пароплаві."
Шановні гості, гравці, ось підійшов до кінця наш брейн –
ринг, гра , присвячена Тарасу Григоровичу Шевченку – генію, митцю, визволителю,
діячу, захиснику. Доля генія була тяжка. Він
продовжив свій родовід не в прямих нащадках , а в Слові , увічнив себе як єство
всього народу, як долю і характер України. Тож хай назавжди у ваших серцях
горить іскорка любові до поезії, яку засвітив Великий Кобзар. Дякую вам за
чудово проведений час!!!
Коментарі
Дописати коментар