Алеста "Відлуння століть" Розділ 5. Виганець. Уривок для ознайомлення.

Обличчя Дарик на мить пересмикнуло. Ніби вона відчула раптовий напад зубного болю. Або нестерпний сморід. Кейден подивився на дівчину. Ні, вона не була стривожена. Це було більше схоже на відразу та роздратування.

- Чекай! – вигукнула Дарик у відповідь й звернулася до Кейдена: потягли вже цю… гидь.

Кей утруднявся визначити, кого саме хотіла назвала гиддю Дарик – мертву почвару чи людину за ворітьми. Проте випитувати зайвого не став: він скоро й так усе дізнається, якщо Дарик сама не пояснить йому раніше.

Незнайомець терпляче очікував, доки вони дотягли тварюку до воріт, та поки йому відчинили.

- Йди-но сюди, Даміре, не стій стовпом! – одразу ж скомандувала Дарик.

Дамір був високим сухорлявим чолов*ягою років під сорок. Обвітрене смагляве обличчя вже було позначене зморшками. Особливо чітко вирізнялися складки біля губ. Й пронизливо виділялися світлі сірі очі. На незнайомцеві був старий шкіряний плащ з капюшоном, а за спиною виднівся лук та сагайдак зі стрілами. На зауваження Дарик чоловік відреагував зі спокійною гідністю: не відмовивши у допомозі, але й не кваплячись, як би то робла людина запопадлива. Коли справу було закінчено й вони увійшли до селища, Дамір запитав:

- Багато людей втратили?

- Що тобі з того? Не роби вигляд, ніби тебе це хвилює.

Дарик зневажливо пирхнула. Чоловік зробив вигляд, що не помічає ворожості у її тоні й продовжив так само спокійно:

- Лише хочу пересвідчитися, що Радісне ще існує на карті.

- Та невже! Може, хотів пересвідчитися, чи не можна переповзти в нове кубельце на все готове? – уїдливо перепитала дівчина.

- Дарик, вони теж люди.

- Рука об руку з нелюдами…