Алеста. "Відлуння століть" Розділ 5. Вигнанець. Уровок для ознайомлення.

Той ночью страшный был ураган,

Искалеченной птицей упал ты к моим ногам.

Я собрала тебя из отдельных частей,

Я взяла все, что нравится мне, у роботов и у людей.

Флер «Дикое сердце»

В цьому світі немає нічого зайвого.

Ми з*єднані, прошиті незримими нитками й стаємо повноцінними тільки займаюче своє місце.

Немає менш значного й більш значного.

Ми – єдине.

Тільки разом ми утворюємо життєспроможну картину Всесвіту.

Великий дім виглядав спокійно, але відчужено. Вранішнє сонце тьмяно освітлювало простору довгу кімнату, проміння його ніби губилося, розсіювалося в шибках. Тиша, що панувала зараз, була схожа на вранішній недільний сон, коли спішити нема куди й можна розслабитися.
Кайл сидів на лаві, підтягнувши до себе коліно, й задумливо жував окраєць хліба. Напроти нього примостилися троє виживших. Діти позабиралися на лавки з ногами. Дівчинка взагалі лягла й, здається, вже дрімала. Їх старша супутниця не виявляла бажання говорити. Здається, вона все ще не вірила в те, що їм вдалося вижити.
Кейден та Дарик вийшли надвір, але наразі подробиці Кайла не цікавили. Думки ніяк не в*язалися воєдино, блукали від одного питання до іншого, й відчуття спокою, що огорнув Великий дім, здавалося оманливою кригою, що мала би от-от тріснути.