Генрі Лонгфелло "Пісня про Гаявату". "Дитинство Гаявати". Практична робота
1. Прочитайте уривок про дитинство Гаявати та виконайте практичне завдання: випишіть порівняння з тексту (середній рівень).
Словничок
Нокоміс - бабуся Гаявати, дочка нічних світил.
Венона - дочка Нокоміс, мати Гаявати.
Меджеківіс - західний вітер, батько Гаявати.
"Дитинство Гаявати"
В тихе літнє надвечір’я,
В день, що вже давно забутий,
Впала з місяця Нокоміс,
Зіркою сяйнула в небі.
Вогким лугом покотилась,
Неземна краса Нокоміс.
Там, серед лілей пахучих.
На м’яких шовкових травах
В тихій Мусконде-долині,
В мерехтінні зір сліпучих,
Стала матір’ю Нокоміс,
Спородила ніжну квітку
Диво крихітку Венону.
І ось, ніби та лілея,
Виросла й розквітла юнка,
Стала гарною, стрункою,
Очі щастям блискотіли, наче зорі.
І Нокоміс не вгавала,
Говорила їй щоразу:
«Стережися, доню, вітру,
Меджеківіса лихого,
Не ходи сама на луки,
Слів його не дослухайся!»
Не послухалась Венона,
Матері не підкорилгсь,
І прилинув Меджеківіс
Тихим вечором на луки,
Шамотів поміж кущами,
Нахиляв до долу віти,
Де знеможена красуня
Між лілей п’янких лежала;
Колихав її до ранку,
Вабив ніжними словами, —
Й породила йому сина
Неземна краса Венона,
Сина пристрасті і смутку.
Так з’явився Гайавата;
А зрадливий Меджеківіс
Кинув матір в час пологів,
І не витримало серце,
Розірвалось од розпуки:
Вмерла юна, залишивши
Внука матері-Нокоміс.
Над далеким Гітчі-Г’юмі,
Верхнім Озером безкраїм,
З юних літ жила Нокоміс.
За хистким вігвамом, поруч
Темний ліс стояв стіною,
Хащі дикі, непролазні;
А внизу аж клекотіло,
Хвилі з вітром гомоніли,
Вигравали проти сонця,
Мов барвисті водограї.
Там у липовій колисці,
Встеленій кугою й мохом,
Оповитій ремінцями,
Внука бавила Нокоміс. [...]
Так поволі Гайавата
Розумів пташину мову,
Норов їх і таємниці, —
Як звивають гнізда влітку,
Де ховаються зимою.
Потім вивчив мову звірів,
Норов їх і таємниці, —
Як бобер будує хижку,
Де хова горішки білка,
Чом прудкіш од вітру олень,
Чом так заєць боязливий.
І хвалько великий Ягу,
Оповідач і мисливець,
Зладив лук для Гайавати,
Лук із ясена гнучкого.
Стріли вирізав із дуба,
Тятиву — з міцної шкіри,
Наконечники — із яшми.
І звернувся до хлопчини:
«Ти іди мерщій до лісу,
Де ховаються олені,
Та вполюй хоча б одного
Із крислатими рогами».
Гордо взявши того лука,
Гайавата вийшов з дому,
І — прямісінько до лісу. [...]
У вільшанику густому
Заховавсь малий мисливець,
Бо побачив пишні роги;
Олень вийшов на стежину.
Засріблився проти сонця;
Гайавата стрепенувся,
Наче той листок вільховий,
Як побачив звіра в хащах.
Миттю ставши на коліно,
Довго цілився із лука;
Та убік метнувся олень,
Скочив, ніби від удару,
Нашорошив довгі вуха;
А стріла, жалка і гостра,
Мов оса, впилася в нього!
Впав той велет на стежину,
Перестало серце битись,
Тільки серце Гайавати
Калатало, тріпотіло,
Як додому ніс він тушу
Круторогого оленя.
Із оленячого хутра
Хлопцю зшила плащ бабуся,
Всіх сусідів поскликала,
Влаштувала щедру учту.
І посходилися люди,
Гучно славили мисливця...
2. Дайте відповіді на запитання письмово (якщо необхідно, повторіть матеріали попереднього уроку: https://rabarh.blogspot.com/2022/03/blog-post.html, та матеріали підручника с. 28-32) (достатній рівень).
Що спільного між образом Гаявати та Прометеєм?
3. Виконайте творче завдання (високий рівень).
Складіть міф про українського героя-миротворця. Обсяг - сторінка.
Коментарі
Дописати коментар