Генрі Лонгфелло "Пісня про Гаявату"

 Генрі Лонгфелло - американський поет та перекладач ХІХ століття. З дитинства захоплювався історією рідної країни та легендами про індіанців - корінних жителів Америки. Саме це вплинуло на створення поеми "Пісня про Гаявату". Цей твір приніс Генрі славу. 

У поемі Лонгфелло поєднав різні міфи та легенди американських і канадських індіанців. 

Головний герой - історична особа, національний герой індіанського народу, вождь ірокезів, який заснував союз п'яти племен, завдяки чому між ними запанував мир. За висновками дослідників, Гаявата жив у ХУ або ХУІ ст.. У поемі Гаявата - напівбог, син західного вітру. Він мудрий, сильний, сміливий, відстоює інтереси свого народу, прагне миру між племенами, адже кожен індіанський народ мав свою мову, вірування, міфи, традиції, які могли бути незрозумілими для племен-сусідів. За поемою, Гаявата навчив своїх людей ремеслам, землеробству, письму, мистецтвам, медицині, приручати звірів.

Деякі північноамериканські племена вірили у Великого Духа - творця Маніту, який живе на небі, звідки стежить за своїми дітьми і деколи спускається на землю, щоб побути серед них. Цей образ також є важливим у поемі. Маніту закликає племена до миру та єдності.

Уривок, із яким ми сьогодні ознайомимось, називається "Люлька згоди". У індіанців є особлива церемонія - куріння люльки. Для кожного важливого моменту була своя люлька - люлька миру, люлька війни, торгівлі тощо. Вони були прикрашені різьбленням, пір'ям, хутром, бісером. Люльку пускали по колу, складаючи таким чином подяку духу-творцю. Люлька згоди (або миру) виготовлялася з червоного трубчастого каменю (катлініту), що видобувався в одній єдиній копальні, яку за повір'ям у давні часи відвідав сам Великий Дух, щоб запалити свою люльку, і, пустивши дим на усі сторони світу, заповісти своїм дітям жити в мирі.

Люлька зголи (миру) набула символічного значення у всьому світі. Фразеологізм "викурити люльку згоди" означає укласти мир.