9 клас, диктант

 Там, де вчора був шлях, сьогодні без кінця-краю піниться гостроверхими переметами розбурхане снігове море. Грайливий вітер штовхає мене в плече; я, затуляючи руками обличчя, мимоволі роблю крок, потім другий, а вітер, радісно пустуючи, кидає сніговий пил в очі…

Так я брів навмання, коли-не-коли зупиняючись, аж поки не натрапив на лісосмугу. Кроків за двадцять, ніби гірлянда на новорічній ялинці, на кущах спалахували дивовижні червоногарячі троянди.

Зненацька налетів вихор, крутонув навколо них, раз у раз засипаючи снігом; біла ковдра під деревами почервоніла розкиданими по ній пелюстками. Я хочу зібрати їх, але новий, ще дужчий порив вітру, немовбито кепкуючи з мене, підхоплює ці пелюстки – вони зникають у білосніжній круговерті. Озирнувшись, раптом бачу: зовсім поряд, перетворивши голий кущ на розкішний букет, сидять червоногруді снігурі. Виходить, то вони ввели мене в оману? Ось вони – мої загублені пелюстки. Птахи радіють снігу, танцюють разом із сніжинками хитромудрий танок. Недарма в народі кажуть: прилетіли снігурі – почалася справжня зима.